Історична довідка про
місто Радивилів

        Радивилів — районний центр Рівненської області. У 1940–1992 роках — Червоноармійськ, до 1940 — Радзивилів. Розташований на правому боці річки Слонівки, притоки Стиру, за 100 км на південний захід від м. Рівного, біля міжнародної траси Київ — Чоп. Населення 11000 (2006).
        Уперше Радивилів згадується в документах Луцького замку в 1564 p. як маєток віленського воєводи Миколая Радзивілла, званого Чорним. Після Люблінської унії 1569 p. Радивилів у складі Кременецького повіту Волинського воєводства відійшов до Польщі, що й пояснює пізніше написання його назви — Радзивилів. Знахідки на території міста польських, чеських, німецьких монет XV–XVII ст. підтверджують, що тут велася міжнародна торгівля.
         У роки Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, в 1649 р. і 1651 p., у Радивилові побували загони селянсько-козацького війська. У 1672 p. містечко проїздом оглянув французький дипломат, німець за походженням Ульріх фон Вердум. Його запис у щоденнику — перший опис Радивилова, відомий нам. У 1676 р. населення містечка сильно постраждало від татарського набігу. Минув ще не один десяток років, перш ніж воно змогло відродитися. У 1775 p. тут уже налічувалося 146 будинків.
         У 1795 p., коли Правобережна Україна була приєднана до Росії, Радивилів опинився на кордоні з Австрією й увійшов до Кременецького повіту Волинського намісництва, згодом — Волинської губернії. У містечку з’являються прикордонні війська, починає діяти митниця. Поряд із сільським господарством розвивається промисловість. У XIX ст. діяло 8 мануфактур: шкіряна, 2 цегельні, 3 свічкові, вапняна і гнутих меблів. З’явилися пивоварня та швейні майстерні. У 1863 p. у місті та біля нього відбулася одна із сутичок Польського повстання.
      У 1866 p. Радивилів став волосним центром і помітним на Волині осередком торгівлі. У 1870 p. йому присвоїли статус міста. Тут налічувалося понад 160 дрібних магазинів та ларків. Прокладена в 1873 p. залізниця Здолбунів — Радивилів, яка невдовзі була з’єднана із залізничною мережею Австро-Угорщини, ще більше пожвавила життя міста. У роки Першої світової війни і пізніше місто опинялося в зоні запеклих бойових дій. Воно потрапляло до рук австро-німецьких, російсько-більшовицьких, польських військ.
         У роки української революції чимало жителів підтримали УНР. Протягом 1920–1939 рр. Радивилів був під владою Польщі. Тут діяли осередки різних українських політичних організацій (КПЗУ, ОУН, «Просвіта», «Пласт»). У вересні 1939 р. прийшла Червона армія, місто, відійшовши до УРСР (у складі СРСР), стає райцентром. У 1940р. Радзивилів змінюється на Червоноармійськ. З 30 червня 1941 р. до 19 березня 1944 р. Радивилів перебував під німецько-фашистською окупацією. Значна кількість жителів міста й району вступила в Українську повстанську армію. У 1942 р. німецькі окупанти стратили неподалік від Радивилова (хутір Пороховня) близько трьох тисяч євреїв, жителів міста. У боях при визволенні Радивилова і району від німецьких загарбників загинули понад 1600 воїнів різних національностей. На міському меморіалі Слави поховані Герої Радянського Союзу артилерист Опанас Волковенко, льотчики Андрій Демьохін, Микола Маркелов. Артилерист Павло Стрижак загинув при визволенні Радивилова.
        Після війни місто відбудовувалось, розвивалось. Його підприємства випускають меблі, швейні вироби, фурнітуру (для легкої промисловості), борошно тощо. 3 березня 1993 — Постановою Верховної Ради України № 3044-XII місто Червоноармійськ перейменовано на Радивилів, а Червоноармійський район — на Радивилівський район. Підприємства міста: Радивилівський комбінат хлібопродуктів Державного комітету України з державного матеріального резерву, ТОВ «Західний сокооцтовий завод», ПАТ Радивилівський завод «Фурнітура», Швейно-торгове підприємство «Маяк», ВАТ «Радивилівська меблева фабрика», Комерційне підприємство «Щедра нива», підприємство «Олександр» міжнародної ліги інвалідів-інтелектуалів «Софія», спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Радивилівський держспецлісгосп».
        Для задоволення освітніх потреб населення в місті функціонує 5 навчальних закладів, 2 дошкільних навчальних закладів, Будинок дітей та молоді, краєзнавчий музей, будинок культури, 2 бібліотеки. Радивилів має багато історико-культурних пам’яток: пам’ятник Тарасу Шевченку; пам’ятник Павлу Стрижаку; пам’ятник героям УПА і жертвам політичних репресій; меморіал Слави, де поховані понад 1500 загиблих воїнів; меморіал у лісі на місці знищення близько 3 тис. чоловік єврейського населення Радивилова (хутір Пороховня); пам’ятник воїнам-«афганцям» Миколі Мужилку і Володимиру Стеценку, які загинули в афганській війні; пам’ятник учасникам ліквідації чорнобильської катастрофи; пам’ятник на братській могилі борців за незалежність України, які загинули в 1918 р; пам’ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років в Україні; пам’ятники учасникам визволення району від гітлерівських загарбників. Релігійні та культові споруди: храм Олександра Невського, храм Різдва Пресвятої Богородиці, храм Преображення Господнього, храм Свято-Вознесенський.
         З містом Радивилів пов’язані імена багатьох видатних особистостей. Тут жили і працювали відомі релігійні та культурні діячі: бібліограф Б. С. Боднарський, краєзнавець Ф. К. Бортник, комерсант і меценат М. Я. Гінсбург, дипломат М. К. Гірс, фотохудожник В. М. Грицайчук, полковник Армії УНР С. К. Захарчук, композитор Г. Л. Жуковський, професор медицини С. А. Кац, історик Ю. А. Киричук, письменник П. С. Козланюк, письменник М. П. Левицький, громадський діяч М. С. Похільченко, громадський діяч, лікар Ю. Сороко, доктор історичних наук, археолог, дослідник Берестецької битви 1651 року І. К. Свєшніков, політик, історик і краєзнавець Д. В. Чобіт, поет Г. П. Чубай. У Радивилові бували письменники Г. Сковорода, Ф. Глинка, Оноре де Бальзак, І. Франко, Леся Українка, І. Бабель, У. Самчук; військові та політичні діячі М. Голенищев-Кутузов, М. Тарнавський, С. Петлюра, Т. Бульба-Боровець, В. Чорновіл та інші.

        Історія міст і сіл України. Ровенська область. — К., 1973. — С. 586–598. Рівненщина туристична: путівник. — К.: Світ Успіху, 2007. — 384. Ящук В. І. Радивилів: краєзнавчі матеріали / В. І. Ящук. — Рівне: Волин. обереги, 2004. — 164 с.: іл. Радивилів: інформаційний портал міста [Електронний ресурс]. — Режим доступу: radyvyliv.net/‎. — Назва з екрана. Радивилівська міська рада [Електронний ресурс]. — Режим доступу: mrada.ucoz.ua/. — Назва з екрана. Radbiz.org.ua: інформаційно-довідковий портал міста… [Електронний ресурс]. — Режим доступу: radbiz.org.ua/‎. — Назва з екрана.