ПОБРАТИМСТВО. Олег
Ольжич.

Інна НАГОРНА
ПОБРАТИМСТВО. Олег Ольжич.

    « Ми не завжди мали тотожні погляди на речі, але ніколи не діяли розбіжно, і я дуже хотів би, щоб ми всі у нашій суспільній роботі могли виробити подібний тон мови і поведінки, як це нам з ним завжди вдавалося...»
     Це – зі спогадів Уласа Самчука про Олега Ольжича.
     Вони, земляки-волиняки, були давніми друзями.Їх єднала спільна велика мета – творення Незалежної Української держави.Їх кріпило справжнє побратимство – вони в молоді літа побраталися, здійснивши відповідний обряд за прадідним козацьким звичаєм.
     Творчість у них була різною, як це й належиться митцям, а от справа – єдиною. І в емігрантській Празі, і в повсталому Хусті на Закарпатті, і в окупованих німцями Львові, Рівному, Києві. Тому й у створеному з ініціативи Олега Ольжича своєрідному передпарламенті – Всеукраїнській Національній Раді – бачимо ім’я й редактора «Волині» Уласа Самчука, а ім’я Ольжича принагідно згадувалося на сторінках газети «Волинь».
     Правда, нічого із творів Олега Ольжича у Самчуковій газеті не друкувалося, хоч передруковувалися вірші Євгена Маланюка, Юрія Клена, Леоніда Мосендза та інших авторів празької школи. Дехто з дослідників творчості Ольжича вважає причиною цього те,що Ольжичеві вірші не розраховані на масового читача, на якого орієнтувалася «Волинь». Однак, здається, тут справа в іншому: Улас Самчук просто не мав права афішувати ім’я свого діяльного підпільного політичного зверхника – на той окупаційний час це не було в інтересах ні редакції газети, ні мельниківської ОУН. Бо скільки б не говорилося у різних виданнях про випадковість приїзду Уласа Самчука в рівне вантажівкою отамана Тараса Бульби (Боровця),  про випадковість зустрічі зі Степаном Скрипником і випадковість пропозиції стати редактором часопису, про випадковість збереження потрібної кількості паперу та друкарні, про випадковість того, що в редакції часопису одразу ж опинилося ряд талановитих мельниківських діячів (Анатоль Демо-Довгопільський, Ніл Хасевич, Олексанедр Петлюра, Роман Бжеський та інші) – усі ці випадковості свідчать про заздалегідь сплановану і добре підготовлену справу. І організатором підготовки цієї справи, на той час вкрай важливої, бачиться таки ніхто інший, як олег Ольжич.
      Лише згодом, уже після арешту в 1942 році, коли Самчука усунули з посади редактора «Волині» і він почав писати на літературно-мистецькі теми, лише тоді – 6 червня 1943 року, під криптонімом «М.П.» - з’явилася Самчукова стаття про творчість поета Олега Ольжича під назвою «Рінь». Це було слово про першу однойменну збірку поета, видану ще в 1935 році.
      Саме цю збірку, яка побачила світ у Львові, ми й представляємо у «Бібліотечці Літературного музею Уласа Самчука в Рівному». Передруковуємо її за виданням «Смолоскипу» ( Київ, 2007 р.), оскільки воно найточніше відтворює першодрук, враховує всі авторські правки. Нехай ця книжка стане квіткою пам’яті про Поета-Воїна, одного із нашанованішого із Самчукового кола митців. Як і меморіальна дошка на одному з рівненських будинків, поруч якого ходив Ольжич, як і вулиця його імені.
      Достеменно невідомо, скільки разів бував олег Ольжич у рівному. Адже, як згадував О.Штуль (Жданович), « це «місто непривітне між волинських піль» (Є.Маланюк) було не раз переходовим етапом у поході українських визвольних сил на Схід і у відступах на Захід... Сюдою транпортувались люди, література і все інше» ( О.Жданович. «На зов Києва»).
      Про одні з таких відвідин Ольжичем Рівного згадує Улас Самчук у книзі спогадів «На коні вороному». Ми вміщуємо цю розповідь у даній книжці. А ще вміщуємо копію документа, знайденого в Рівненському обласному державному архіві:
     «Посвідка
     Цим стверджується, що п.Др.Олег Кандиба є постійним кореспондентом «Волинь» у Рівному на Волині.
     Головний редактор                                                      Улас Самчук».
     Знаючи, що Олег Ольжич ніколи кореспондентом газети «Волинь» не був і усвідомлюючи наслідки, які могли бути у випадку виявлення гітлерівцями фіктивності даного документа, маємо підставу говорити про високу справжність побратимства Уласа Самчука та Олега Ольжича.

                Список використаних джерел та літератури

1.    Бабій Олесь. Олена Теліга й Олег Ольжич. – Свобода. – Чч. 77-81. – 23-29 квітня 1960.
2.    Бульба-Боровець Тарас. Армія без держави. Спогади. – Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь». – 1981.
3.    Демо-Довгопільський Анатоль. Живе слово – рухом, звуком, барвою. – Рівне: Азалія. – 2009.
4.    Дем’янчук Григорій. Воскреслі для життя. Літературні портрети. – Рівне: Оріана. – 1998.
5.    Дем’янчук Григорій. «І будьте, будьте!..» Олег Ольжич і часопис «Волинь» // Погорина. Літературно-мистецький альманах. – рівне: Азалія. – 1994. – Сс. 61-62.
6.    Ольжич Олег. Цитаделя духа. – Упорядкування, попереднє слово й примітки Миколи Неврлого. – Братислава. – 1991.
7.    Ольжич Олег. Вибрані твори. – Упорядкування осипа Зінкевича. – Київ: Смолоскип. – 2007.
8.    Самчук Улас. На білому коні. Спомини і враження. – Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь». – 1980.
9.    Самчук Улас. На коні вороному. Спомини і враження. – Вінніпег: Видання Товариства «Волинь». 1990.
10.    Самчук Улас. Рінь. – Волинь. – 1943. – 6 червня.
11.    Теліга олена. Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив. Твори. – Рівне: Азалія. – 2009.
12.    Теліга Олена. Збірник. – Детройт – Нью-Йорк – Париж. – 1977.
13.    Фонди Рівненського державного архіву.
14.    Фонди Рівненського обласного краєзнавчого музею.
15.    Шуляк О. (О.Штуль-Жданович).В ім’я правди. – Рівне: Азалія. – 1993.