Вулиці Рівного

АБРАМОВА І ГОЛИКОВА (Ружицького, Олеся, Севастопольська). (? – 28 червня 1941 р., Рівне) – танкісти червоної армії, які вступили у бій з гітлерівськими загарбниками і в нерівному бою загинули смертю героїв. Посмертно відзначені урядовими нагородами.
 АВІАТОРІВ. Вулиця, що прилягає до Рівненського аеропорту.
АЙВАЗОВСЬКОГО І. Айвазовський (29.VII.1817 –2.V. 1900) – художник–мариніст, співець Чорного моря. Народився у Феодосії у вірменській родині, що переїхала з Галичини. Академік. З 1845 року до кінця життя працював у Феодосії.
АНГЕЛІНОЇ П. Парасковія Микитівна (12.01.1913, с. Старобешеве, тепер смт Донецької області – 21.01.1959 р., Москва) – організатор і бригадир першої в СРСР жіночої тракторної бригади.
АРТИЛЕРІЙСЬКА. Вулиця, що прилягала до артилерійських складів.
БАЗАРНА (Гандльова, до 20.06.1992 року вулиця Жовтнева). До вулиці прилягає міський базар, центральний міський ринок.
БАЙДИ–ВИШНЕВЕЦЬКОГО Д. (до 20.05.1993 року вулиця Ростовська) – Дмитро Вишневецький (? – 1563) – князь з українсько–литовського роду, став першим козацьким гетьманом. В народі названий Байдою і оспіваний в популярній пісні. На початку 1550–х років збудував на острові Мала Хортиця замок і цим поклав початок Запорозькій Січі.
БАНДЕРИ (колишня Московська, до жовтня 1992 р.). Бандера Степан Андрійович (1.12.1909 – 15.10.1959) – визначний український політичний діяч, один з лідерів українського національно–визвольного руху ЗО—50–х років. Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано–Франківщина) в родині греко–католицького священика. Вбитий агентом КДБ. Похований в Мюнхені. БАСІВКУТСЬКА. Назва походить від назви села, що увійшло до складу Рівного. Уперше колишнє село Басії Кут згадується в акті від 1429 року. Як вказує кандидат філологічних наук Я. Пура, первісні найменування цього населеного пункту були однослівними прикметниковими, де виразне кореневе «Бас». Це очевидно, прізвище (прізвисько) засновника чи фундаторе поселення. В двочленній основі складове «Кут» могле розвинутись внаслідок злиття двох окремих наймень – Басів та Кут, причому останнє у значенні «завулок»: «закуток», «віддалене, тихе, глухе місце». У народі, вказує вчений, Басів Кут осмислюють як видозмінене Башин Кут (Пашин Кут). Мовляв, дільницею тут правив турецький вельможа «баша», «паша».
БАХАРЄВА П. Бахарєв Павло Никанорович (1894–1920).– Командир 9–го автобронезагону Першої кінної армії. Загинув в районі села Ясениничі під Рівним. Похований у Рівному.
БЕРЕЗОВСЬКОГО М. (Берегова). Березовський Максим Сазонтович (27.10.1745 – 2.04.1777) – видатний композитор, один з творців українського хорового стилю в духовній музиці (Давня назва вулиці – Радіщева).
БЕЛЯКОВА Т. Беляков Тихон Іванович – секретар Рівненського обкому комсомолу. Загинув у 1943 році в бою з гітлерівцями. Похований у смт Зарічному.
БІЛА (колишня Будьонного).
БІЛЯШІВСЬКОГО М. Біляшівський Микола Федотович (24.10.1867 – 21.04.1926) – визначний український археолог і музеолог, дійсний член Всеукраїнської Академії наук. Був одним із організаторів першого на Волині сільського музею в с. Городку під Рівним 10 (кінець XIX ст.). Неодноразово бував у Рівному. (Рішення міськвиконкому від 8.02.1989 р. № 43).
БІЧНА (колишня Куйбишева) – рішення міськвиконкому № 688–р від 26.06.1992 р. БОГУНА І. Богун Іван Теодорович (Федоренко, Федорович, ? – 17(27).2.1664 р.) – видатний український військовий і державний діяч, полководець, полковник подільський, згодоїм – кальницький (вінницький) і паволоцький. В битві під Берестечком (літо 1651) вивів з оточення українську армію (як наказний гетьман). Не присягнув на вірність російському цареві 1654 р. (нова вулиця, рішення виконкому міськради від 9.09.1989 р. № 263).
БОЖЕНОВА С. Боженов Сергій Миколайович (5.07.1959 – 3.09.1982)–рівнянин, який загинув в Афганістані. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки (Нова вулиця, рішення виконкому міськради від 9.09.1989 р. № 263).
БЛОКА О. Блок Олександр Олександрович (28.11.1880 – 7.08.1921) – російський поет. Збірники «Вірші про прекрасну даму» (1904), «Ямби» (1907–1914) та ін. Виступав як публіцист та критик.
БОРОДІНА О. (колишня Дівоча, Стаханова). Бородін Олександр Порфирович (12.11.1833 – 27.02.1887) – російський композитор і вчений–хімік.
БОТАНІЧНА. За назвою науки про рослини, їх будову, розвиток, поширення на землі й значення для людини.
БОЯРКА. Назва вулиці походить від назви осади Боярка. Я.Пура вказує, що найдавніші вісті про Боярку маємо з 1882 року. Назва її пов'язана з прізвищем Бояр, де приховане однозвучне слово кількох значень: «великий землевласник», «особа найвищого стану серед службовців» та ін. На початку XIX ст. Боярка була чеською колонією, яка згодом стала розростатись у напрямку с.Обарова, породивши й Боярку Другу, Боярку Третю, де, крім чехів, осіли поляки, місцеві поселенці.
ПРОВУЛОК БОЯРКА. Див. вул. Боярка.
БРИГАДНА. Вулиця заснована жителями, переважно членами рільничої бригади сільськогосподарського підприємства.
ПРОВУЛОК БРИГАДНИЙ. Див. вул. Бригадна.
БРЮЛЛОВА К. Брюллов Карл Павлович (23.12.1799 – 23.06.1852) – визначний російський художник, професор Академії мистецтв у Петербурзі, вчитель Тараса Шевченка.
БУКОВИНСЬКА (Будівельників, Будьонного). Буковина – край між середнім Дністром і головним хребтом Карпат у сточищі р. Прута й горішнього Серета на прикордонній українській і румунській національній території. Назва Буковина походить від великих букових лісів, з’явилася у XIV ст. (перейменована згідно з рішенням міськвиконкому № 688–р від 26.06.1992 р.).
БУЛЬБИ–БОРОВЦЯ. Боровець Тарас (9.03.1908 – 15.05.1981) – громадський діяч і політик, командуючий Українською Повстанською Армією «Поліська Січ». Підпільно–революційну і повстанську роботу проводив згідно з планом Генерального штабу Української Народної Республіки. В’язень гітлерівського концтабору. Похований у м. Бавнд–Бруку під Нью–Йорком (давніша вул. Зорге, перейменована розпорядженням міської управи № 541–р від 26.05.1993 р.).
 ВАВИЛОВА С. Вавилов Сергій Іванович (24.03.1891 – 25.10.1951) – російський фізик, державний і громадський діяч, академік АН СРСР, з 1945 року її президент. ВАСИЛЕВСЬКОЇ В. Василевська Ванда Львівна (24.01.1905 – 29.07.1464) – польська письменниця та громадська діячка. З 1939 р. жила в Україні. З 1943 р. – голова Спілки польських патріотів у СРСР. Романи – «Вітчизна» (1935), «Пісня над водами» (1940–1951 рр.), «Райдуга» (1942). Твори перекладені українською мовою. ВАСИЛЬЧЕНКА С. (колишня Нахімова). Васильченко Степан Васильович, справжнє прізвище – Панасенко (8.01.1879 – 11.08.1932) – український письменник, видатний прозаїк. Твори багато разів перевидавались. Найповніша «Повна збірка творів» (томи 1–ІV, 1928–1930 рр.). Помер від голоду в страшний час сталінського голодомору. ПРОВУЛОК С. Васильченка. Див. вул. С. Васильченка (давніша вулиця Нахімова, перейменована розпорядженням міської управи № 541 –р від 25.05.1993 р.). ВАСНЕЦОВА. Васнецов Аполінарій Михайлович (15.05.1848 – 23.07.1926 рр.) – російський живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв. Брав участь у розписах Володимирського собору у Києві (1885–1896 рр.). Народився у с. Лоп’ял Кіровської області, помер у Москві.
ВЕДЕЛЯ А. Ведель Артемій Лук’янович (1767 – за ін. даними 1770, 1772 – 14.07.1808). Духовний композитор, співак. Керував хоровою капелою в Москві, потім – у Києві і Харкові. Автор 29 церковних хорових концертів. Засуджений як небезпечний для царського уряду. Помер в ув’язненні, (давніша вул. Енгельса, перейменована розпорядженням міської управи № 541–рвід 25.05.1993 р.). ВЕРБИЦЬКОГО М. (кол. Південна до 25.05 1993 р.). Вербицький Михайло Михайлович (1815 – 7.12.1870) – український композитор і хоровий диригент. Народився в с. Улючі (Галичин) в сім’ї священика. Один з організаторів духовного і культурного життя в Західній Україні. Середню та музичну освіту здобув у Перемишлі, де потім викладав співи в школах, згодом диригував хором Ставропігійського інституту у Львові. З 1852 р. – священик. Писав хорові, вокальні (соло), інструментальні твори. Найбільшу популярність принесла М. Вербицькому героїко–патетична музика до вірша П.Чубинського «Ще не вмерла Україна», який прозвучав вперше, очевидно, у 1864 р. (з 15.01.1992 р. Державний гімн України).
ВЕРБОВА. Вулиця, яка при своєму заснуванні була обсаджена вербами. (Повернута власна назва вулиці (колишня Ватутіна) згідно з рішенням міськвиконкому № 1243–р від 13.01.1992 р.).
ВЕРЕСАЯ (колишня Л. Глібова, Охоцького, Охотського, перейменована розпорядженням міської управи № 541 –р від 25.05.1993 р.). Вересай Остап Микитович (1803– 1890) – видатний український кобзар. Народився в с. Сокиринцях (тепер Срібнянського району Чернігівської області). Добре знав Т.Шевченка. ВЕРЕЩАГІНА В. Верещагін Василь Васильович (26.10.1842 – 13.04.1904) – російський живописець і рисувальник. Автор серій картин на теми загарбницькоївійни з боку Російської імперії в Туркестані, з життя Індії, російсько–турецької війни 1877 – 1878 рр.
ВЕСНЯНА.
ГЕТЬМАНА ВИГОВСЬКОГО (до 25.05.1993 р. – вулиця Кржижановського). Виговський Іван Остапович (? – 16(26). 1664 р.) – видатний діяч, гетьман України (1657 – 1659 рр). Учасник Берестецької битви, яка відбулася влітку 1651 р. 12 ВИДУМКА (кол. Жеромського, Заньковецької, Київська, перейменована рішенням міськвиконкому № 1243–р від 13.10.1992 р.). Назва вулиці, як вказує Я.Пура, походить від назви села, яке простягалося від краю нинішнього автовокзалу до споруджуваного Покровського собору. У 1947 р. Видумка мала два хутори, розміщені при нинішніх вулицях Київській – Соборній. Назва Видумка, як вказує Я.Пура, належить до поширених і надається переважно малим об’єктам – хуторам, присілкам, куткам, вулицям. У ній прихована ідея «придумане, здійснена якась затія». ВИННИЧЕНКА. Винниченко Володимир Кирилович (1880– 1951 рр.)–український політичний і громадський діяч, відомий письменник, перший голова Генерального секретаріату Української Народної Республіки, генеральний 1 секретар внутрішніх справ (1917–9.01.1918 рр.). З листопада 1918 до лютого очолював Директорію. Народився в с. [ Веселий Кут Єлизаветградського повіту Херсонської області (тепер Кіровоградська область). Помер у французькому містечку Мужен недалеко від Канн.
ВИСОКА.
ВИШНЕВА.

ВИШНІ О. Вишня Остап (справжнє ім’я Павло Губенко) (11.11.1889 – 28.09.1956 р.) – український письменник, сатирик, гуморист. Народився в містечку Груні (тепер село Охтирського району Сумської області) в селянській родині. Автор збірок «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки» (1958), «Мисливські усмішки» (1958) та ін. 26.12.1933 року заарештований тоталітарним сталінським режимом, 23.01.1934 року судова «трійка» визначила йому міру покарання – розстріл, а 3.03.1934 року його замінили десятирічним ув’язненням. 3.12.1943 року вийшов на волю.
ВІДІНСЬКА. Названа на честь міста Відіна в Болгарії, з яким з 1967 року підтримувало зв’язки м. Рівне.
ВІННИЦЬКА. На честь обласного центру України міста Вінниці, перша письмова згадка про яке відноситься до 1363 року як про литовську фортецю, розташовану на річці Південний Буг.
ВІННИЦЬКИЙ ПРОВУЛОК. Див. вул. Вінницька. Вітебська (Смоляна). На честь обласного центру Вітебська (з 1938 року, Білорусь). Місто–порт на Західній Двині, залізничний вузол. Розвинена машинобудівна промисловість, харчова, будівельних матеріалів. У місті ряд пам’яток історії, зокрема – Благовіщенська церква (XII ст.), ратуша (1775 р.). Засноване в 974 році.
ВОЛИНСЬКА. На честь історичної області у північно – західній частині України, в басейні південних приток Прип’яті і верхів’я Західного Бугу. Назва походить від давнього городища Волинь (Велинь) поблизу Володимир–Волинського, яке згадується в літописах під 1018 роком. Нині на території Волині розташовуються Волинська, Рівненська, частина Житомирської, Тернопільської, Хмельницької областей. ВОЛИНСЬКОЇ ДИВІЗІЇ. Волинська дивізія в 1920 році у складі армії Української Народної Республіки діяла проти московсько–більшовицьких військ, які вдерлися в Україну, зокрема проти першої кінної армії. Командував дивізією Наум Никонів (1873–1925 рр.), полковник царської армії, генерал–хорунжий УНР, командир резерву Армії УНР. У травні 1920 року дивізія мала 100 старшин, 950 козаків, 22 кулемети, 2 гармати. Перебуваючи на території Волині, вона поповнилася місцевими жителями, в т.ч. й жителями Рівненщини. Так, уже майже через місяць – 1 червня в ній було старшин 158, козаків – 1022 (муштрованих) та 271 не навчених, коней – 336, гармат – 16, обоз – 190 підвод.
ВОРОНОГО (кол. Саратовська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 № 541–р). Вороний Микола Кіндратович (24.11.1871–3.11.1937) – поет, літературний критик. Народився на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Вчився у Харкові, заарештований за політичну діяльність царською поліцією, емігрував, жив у Відні та Львові, був режисером українського театру у Тернополі, потім грав у трупах М. Кропивницького та П. Саксаганського. Вітав лютневу революцію в Росії в 1917 році. У цей час пише глибоко патріотичний марш «За Україну» (музика Я.Ярославенка), який став народним українським гімном. 19 березня 1935 року був заарештовані їй енкаведистами та закатований у в’язниці.
ВРУБЕЛЯ М. (кол. Фурманова). Врубель Михайло Олександрович (17.03.1856 –14.04.1910) – відомий російський художник–модерніст, у 1884–1889 рр. жив у Києві, розмальовував Кирилівську церкву, виконав ескізи для розписів Володимирського собору у Києві.
ВУЗЬКА (кол. Орлика).
В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА (кол. Тополева, Юзефа Пілсудського, 17 вересня, Поштова, 17 вересня, Тополева, перейменована 17 березня 2000 рішенням міської ради за № 260.). Чорновіл В'ячеслав Максимович (24.12.1937– 25.03.1999) – голова Народного Руху України, борець за Незалежну Україну, видатний політичний і державний діяч, публіцист. Неодноразово перебував у Рівному, виступав з полум’яними промовами.
ГАГАРІНА (кол. Житинська). Гагарін Юрій Олексійович (9.03.1934–27.03.1968) – полковник, здійснив перший в історії людства політ навколо Землі на космічному кораблі «Восток» (12.04.1961 р.).
ГАЙДАРА (кол. Дика, Ватутіна). Гайдар Аркадій Петрович (справжнє прізвище – Голиков) (22.01.1904—21.10.1941) – російський письменник. Автор повістей і оповідань для дітей – «РВР» (1926), «Школа» (1930), «Тимур і його команда» (1940). ПРОВУЛОК ГАЙДАРА. Див. вул. Гайдара.
ГАЙОВА.
ГАЛУЗО І КУЛИКОВА (кол. Пшонна). В.П. Галузо та М.О. Куликов – підпільники, що мали зв’язок з енкаведистським загоном, яким командував полковник Медведев. Восени 1943 року загинули в центрі міста в нерівній сутичці з гітлерівцями.
 ГАРНА (кол. Медведєва, повернуто стару назву згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 638–р.).
ГАСТЕЛЛО. Гастелло Микола Францович (6.05.1907– 26.06.1941) – капітан червоної армії. В другій світовій війні командир ескадрильї бомбардувальників. Загинув, спрямувавши свій літак, підбитий у бою, на ворожу колону танків.
ГАШЕКА. Гашек Ярослав (30.04.1883–3.01.1923) – чеський письменник. У 1916–1918 рр. перебував в Україні, зокрема й на Рівненщині. Найвизначніший його твір – сатирично–антивоєнний роман «Пригоди бравого вояка Швейка» (1921–1923 рр.).
ГЕРЦЕНА (кол. Обозова). Герцен Олександр Іванович (6.04.1812–21.01.1870) – російський революційний публіцист та письменник. На еміграції в Лондоні в 50–60–х роках разом з уродженцем Рівненщини польським революціонером Станіславом Ворцелем видавав журнал «Полярная звезда» та політичний двотижневик «Колокол», в яких вів боротьбу з російським царським урядом. Визнавав права України на незалежність, високо цінив творчість Тараса Шевченка, із співчуттям писав ПРО нього.
ГОГОЛЯ (кол. Костельний провулок, Будкевича, Юра). Гоголь Микола Васильович (1.04.1809–4.03.1852) – найвизначніший представник «української школи» в російській літературі. Автор збірок новел – «Вечера на хуторе близ Диканьки» (1831), «Миргород» (1834), п’єси «Ревізор» (1836). У повісті–епопеї «Тарас Бульба» (1835) описав події, які відбувалися у Дубні.
ГОЛУБИНА (Йоселевича Верка (до 1939 р.), Єрмака, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р).
ГОНТИ (кол. Суворова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541– р). Один з керівників народного повстання 1768 року на Правобережній Україні проти польського шляхетського гніту. Підступно схоплений, був закатований польською шляхтою. Образ Гонти увічнив Тарас Шевченко в поемі «Гайдамаки».
ГОНЧАРОВА. Гончаров Петро, командир артилерійського взводу 8–ої гвардійської ім.Морозова кавалерійської дивізії, загинув у бою з фашистами за Рівне 2 лютого 1944 року. Похований на Лубенському кладовищі.
ГОРОДНЯ.
ГЛИБОКА (кол. Паші Ангеліної).
ГЛИНКИ. Глинка Михайло Іванович (1.06.1804– 15.02.1857) – російський композитор, основоположник російської класичної музичної школи. Автор опер «Іван Сусанін» (1836), «Руслан і Людмила» (1842). Написав музику на слова українського поета В.Забіли «Гуде вельми вітер в полі», «Не щебечи, соловейку».
ГРАБНИК (кол. Костельна, Фрунзе, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р). Назва походить від ліска, в якому переважали грабові дерева.
ГРАНИЧНА. Назва, очевидно, походить від межі, границі м. Рівного, яка проходила саме по цій вулиці.
ГРАНИЧНИЙ ПРОВУЛОК. Див. вул. Гранична.
ГРЕБІНКИ (кол. Чарнецького, Міхновського, Дзержинського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р). Гребінка Євген Павлович (2.02.1812–15.12.1848) – український письменник–романтик. У 1841 р. видав альманах «Ластівка». Байки Гребінки «Малоросийские приказки» (1834) своєю мовою, лаконічністю вислову й національним колоритом належать до найкращих в українській літературі. Написав кілька ліричних поезій.
АКАДЕМІКА ГРУШЕВСЬКОГО (кол. Ніколаєва, – до 18.09.1991 р.). Грушевський Михайло Сергійович (17.09.1866–25.11.1934) – великий український історик, визначний організатор української науки, політичний діяч і публіцист. Голова Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка. Автор цілого ряду розвідок та статей з історії України (до 1800), «Історії України–Руси» (т. 1–10 в 13–ти книгах). У березні 1917 року був обраний головою Української Центральної Ради, 29 квітня 1918 року – президентом УНР. 4 лютого 1918 року у вагоні під Сарнами написав статтю «Очищення огнем».
ГУР’ЄВА. Гур’єв Кирило Афіногенович (22.08.1925– 4.06.1984) – учасник другої світової війни, повний кавалер ордена Слави. Похований у Рівному.
ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО (кол. Новоросійська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р). Данило Романович (Галицький) (1202–1264) – князь Галицько–Волинської землі, король Руси (з 1253 р.), політичний діяч, дипломат і полководець. Об’єднав західноукраїнські землі, заснував ряд нових міст і серед них – Львів та Холм. Діяльність Данила Галицького висвітлено в Галицько–Волинському літопису. Його образ знайшов відображення в літературі та мистецтві.
ДАРВІНА. Дарвін Чарлз Роберт (12.02.1809–19.04.1882) – англійський природо-дослідник, основоположник матеріалістичного вчення про історичний розвиток органічного світу. Йому належить багато праць із зоології, ботаніки, геології тощо. ДАЧНА (кол. Верхньо–Дворецька, Шпитальна, Балинського).
24 СЕРПНЯ (кол. Німецької армії, Хрущова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 13 жовтня 1992 р. № 1243–р). Названа на честь проголошення незалежності України позачерговою сесією Верховної Ради України 24 серпня 1991 року.
ДВОРЕЦЬКА (до 30 січня 1991 року – Димитрова). Від назви села, що увійшло до складу Рівного. Перші письмові згадки про Дворець відносяться до 1463 року. В XVI–XVII ст. Дворець має статус передмістя Рівного. У 1887 році мав 27 домів, 275 жителів. Я. Пура вказує, що назва «Дворець» приховує однозвучне слово кількох значень: «малий панський двір», «невелике житло феодала». Старожили пам’ятають ще у Дворці панську садибу. Вона стояла на східній околиці теперішньої залізничної лікарні. Після 1939 року це приміщення використовувала сільська рада. Д
ВОРЕЦЬКИЙ ПРОВУЛОК.
ДЖЕРЕЛЬНА (кол. Нарутовича, Грушевського, Малиновського).
ДЕКАБРИСТІВ. Декабристи – учасники таємних організацій у Петербурзі й в Україні, що готували державний переворот, скерований проти самодержавства і кріпаччини. Назва походить від невдалого повстання в Петербурзі 14 грудня (декабря) 1825 року.
ДИРЕКТОРІЇ (кол. Плеханова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р). Директорія Української Народної Республіки –тимчасовий революційний державний орган, створений 14.11.1918 року Українським Національним Союзом для очолення повстання проти режиму гетьмана П.Скоропадського. Головою Директорії в первісному складі був В.Винниченко, члени: головний отаман С.Петлюра, Ф.Швець, П.Андрієвський, А.Макаренко. ДНІПРОВСЬКА (кол. Кошикова). На честь найбільшої ріки України і третьої за величиною в Європі. Дніпро пов’язаний з життям українського народу, «священна ріка» України. Довжина її 2285 км, з них на відрізку 115 км – кордон України та Білорусі і на території України – 1090 км. Притоки Дніпра – Горинь з Устею та Случем, Стир з Іквою, які протікають на території Рівненщини. Добра.
ВУЛ. ДИРЕКТОРСЬКА (нині вул. 16 Липня). Початок XX ст.
ДОБРОЛЮБОВА (кол. Піша). Добролюбов Микола Олександрович (5.02.1836–29.11.1861) – російський публіцист і критик, революційний демократ,, співредактор журналу «Современник». Стоячи на позиціях «єднання з малоруським народом», прихильно писав про «Кобзар» Тараса Шевченка, хоча не піднісся вище оцінки його як «поета цілком народного», і про «Рассказы из народного русского быта» Марка Вовчка.
ДОРОШЕНКА П. (кол. Томарівська, Тамарівська, Легіонів, Горького, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Дорошенко Петро (1627–1698 рр.) – гетьман Правобережної України (1665–1676 рр.). Учасник визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. Виконував важливі доручення Б.Хмельницького. В 26 років – прилуцький полковник. Був противником підписання Переяславської угоди з Росією. Вів боротьбу за об’єднання Правобережної і Лівобережної України.
ДОРОЖНА.
ДОРОЖНИЙ ПРОВУЛОК.
ДОСТОЄВСЬКОГО (кол. Новоміська). Достоевський Федір Михайлович (11.11.1821–9.02.1881) – російський письменник, автор цілого ряду творів, зокрема «Зневажені і скривджені» (1861), «Записки з Мертвого дому» (1861–1862 рр.), «Злочин і кара» (1866). Перекладені українською мовою.
ДРАГОМАНОВА (кол. Сенаторська, Бандурського, Калініна, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 30.01.1991 р. № 51). Драгоманов Михайло Петрович, українець (30.11.1841–2.07.1895) – видатний політичний і громадський діяч, учений і публіцист, з дворянської родини, козацького походження. В УРСР, згідно з визначенням Леніна, Драгоманова засуджували як «дрібнобуржуазного ліберала» та «націоналіста», вивчення його спадщини було заборонено; інколи його згадували як етнографа та літературного критика.
ДРАЙ–ХМАРИ (кол. Піша, Пожарського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Драй–Хмара Михайло (10.10.1889–19.01.1939) – визначний поет, український неокласик, репресований сталінським тоталітарним режимом, загинув на Соловках.
ДРЕВЛЯНСЬКА (кол. Дольна, Сергія Лазо, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Названа на честь одного із східнослов’янських племен (союз племен), яке у УІ–ХИ ст. жило на Поліссі, зокрема по річках Прип’ять, Горинь, Случ.
ДРОГОБИЦЬКА. На честь міста Дрогобич Львівської області. Місто відоме з часів Київської Русі ХІ–ХІІ ст. добуванням і торгівлею сіллю. З 1496 р. отримало магдебурзьке право. Архітектурні пам’ятки Дрогобича: дерев’яна церква св. Юра з 1600 р. у візантійському стилі.
ДРУЖБИ.
ДУНАЙСЬКА. На честь річки Дунай, яка протікає і в межах України.
ДУБЕНСЬКА (кол. Висп’янського, князя Володимира, Дубенська, Ворошилова, Паризької Комуни, назву повернуто згідно з рішенням міськвиконкому від ЗО січня 1991 р. № 51). На честь міста Дубна, районного центру Рівненської області. Перша письмова згадка про поселення під назвою Дубен є в Іпатіївському літопису за 1100 рік, де розповідається, що на з’їзді князів у Витичеві було вирішено передати Дубно разом з Острогом, Чарторийськом та Буськом князю Давиду Ігоревичу. В місті багато архітектурних пам’яток: замок князів Острозьких (XV ст.), Луцька брама (XVI ст.), Спаська (XVII ст.) та Юр’ївська (XVIII ст.) церкви, костьоли бернардинів та кармеліток.
ЛУБЕНСЬКИЙ ПРОВУЛОК. Див. вул. Дубенська.
ЕНЕРГЕТИКІВ. На вулиці розташована електропідстанція.
ЄСЕНІНА. Єсенін Сергій Олександрович (1895—28.12.1925) – видатний російський поет. Ряд творів Єсеніна покладено на музику. Вибрані твори перекладено українською мовою.
ЖИТОМИРСЬКА (кол. Спокійна). На честь міста Житомира, обласного центру України. За переказами, засноване в 884 році і в 1240 році зруйноване монголо– татарами. З 1804 року і до 1917–го – центр Волинської губернії, у склад якої входила і територія Рівненщини.
ЖУКОВА. Жуков Іван Федорович (15.12.1917—8.02.1944) – уродженець с. Старе Томишево нині Новоспаського району кол. Ульяновської області. Командир гармати 868–го винищувального протитанкового артилерійського полку червоної армії. 21 вересня 1943 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В бою з гітлерівцями під м. Рівне 5.02.1944 був поранений і помер.
ЖУКОВСЬКОГО. Жуковський Василь Андрійович (9.02.1783–24.04.1852) – російський поет і перекладач творів Шіллера, Байрона та ін. Використовуючи свої впливи при царському дворі, допомагав викупити Тараса Шевченка з кріпацтва. ЗАГОРОДНЯ.
ЗАЛІЗНИЧНА
. Прилягає до залізниці.
ЗАЛІЗНЯКА (кол. Корчагіна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Максим Залізняк (1790 – ?) – один з керівників народного повстання – Коліївщини 1768 року. Запорізький козак, соратник Івана Гонти. Очолив загін гайдамаків і виступив проти польської шляхти. Був по– зрадницьки схоплений російським командуванням і відправлений на довічну каторгу в Сибір.
ЗАМКОВА (кол. Бургштрассе). Одна з найстаріших вулиць Рівного, назва якої походить від замку, який був розташований у її кінці. З 1479 року Рівне перейшло у володіння княгині Марії Несвіцької, яка забажала зробити Рівне містом. У зв’язку з цим розпорядилася на одному з островів, що були на р.Устя, спорудити замок. Він неодноразово перебудовувався, врешті решт у XVII ст. був перебудований у палац, який згорів у 1929 році; залишки його були остаточно розібрані після другої світової війни. Зараз приблизно на цьому місці, де був замок, споруди стадіону «Авангард». ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Заньковецька Марія Костянтинівна (справжнє прізвище – Адасовська) (4.08.1854–4.10.1934). Видатна драматична актриса і громадський діяч України.
ЗАПОРІЗЬКА. На честь міста Запоріжжя, обласного центру України (до 1921 р. – Олександровськ). Поселення Олександрівська фортеця споруджене в 1770 р. як один з найважливіших пунктів т.зв. Дніпровської лінії, що мала охороняти південно–східні окраїни від татар. ЗАРІЧНА. Вулиця за річкою Устя.
ЗАТИШНА (кол. Комсомолу України).
ЗДОЛБУНІВСЬКА. На честь міста Здолбунів, районного центру Рівненської області. Перша письмова згадка про Здолбунів (Долбунів) відноситься до 1497 року. Назва Здолбунів відома з 1629 р.
ЗЕРОВА (кол. Северная, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Зеров Михайло (26.04.1890–3.11.1937) – визначний літературознавець, блискучий, відважний критик і полеміст, лідер плеяди поетів, майстер сонетної форми, перекладач. Загинув у сталінському концтаборі. ЗОЛОТІЇВСЬКА (кол. Зофа).
ІВАНОВА. Іванов Іван Іванович (1909–22.06.1941) – командир ланки 46–го винищувального полку червоної армії, загинув під час тарану фашистського літака «Хейнкель–111» о 4–й годині 25 хвилин 22.06.1941 р. над Дубно, за що був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
ЇЖАКЕВИЧА (кол. Ангарська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). їжакевич Іван Сидорович (18.01.1864–19.01.1962) – народний художник України. Брав участь у розписі храму–мавзолею на о.Журавлиха, де покояться останки українських козаків та повстанців, учасників Берестецької битви, яка відбулася влітку 1651 року на Рівненщині.
ІЗМАЇЛЬСЬКА. На честь міста Ізмаїл, міста обласного підпорядкування Одеської області. Морський торговий порт на лівому березі Кілійського гирла Дунаю, за 80.км від Чорного моря. Поселення на місці сучасного Ізмаїла засноване у І–ІІ ст. н.е., місто з 1812 року.
КАВКАЗЬКА (кол. вулиця Тольятті, згідно з рішенням міськвиконкому від 10 липня 1991 року №283 вулиці повернуто стару її назву).
КАВКАЗЬКИЙ ПРОВУЛОК (кол. Асника, Сковороди).
КАЛНИШЕВСЬКОГО (кол. Сарайна, Миловарна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Калнишевський Петро (1690– 1803) – останній кошовий Запорізької Січі. Після зруйнування Січі російськими військами був засланий на Соловки, де мучився 26 років – до кінця свого життя. КАМ’ЯНЕЦЬ–ПОДІЛЬСЬКА. На честь Кам’янця– Подільського, міста районного підпорядкування Хмельницької області, районний центр. Розташоване на півдні області, на берегах р. Смотрича. Згадки про Кам’янець–Подільський належать до 1062 та 1196 р., 1374 р. місту було надане магдебурзьке право.
КАРБИШЕВА. Карбишев Дмитро Михайлович (26.10.1880–18.02.1945) – генерал–лейтенант інженерних військ червоної армії, Герой Радянського Союзу (1946 р.) КАРМАЛЮКА. Кармалюк Устим Якимович (10.03.1787–22.10.1835) – український народний герой, керівник боротьби селян Поділля проти кріпацтва в першій половині XIX ст. Про нього складено багато переказів і пісень («За Сибіром сонце сходить» та ін.). Образ У. Кармалюка відтворили М.Старицький, Марко Вовчок, С.Васильченко. КАРПЕНКА–КАРОГО. Карпенко–Карий (літературний псевдонім Тобілевича Івана Карповича (29.09.1845– 15.09.1907) – видатний український драматург, актор, режисер, театральний діяч. Один з основоположників нового українського театру. Автор сатиричних комедій «Сто тисяч» (1890), «Хазяїн» (1900) та інших творів. Керував власною театральною трупою (1890–1907 рр.).
КАРПИНСЬКОГО (кол. 40 років КПУ, перейменована згідно з рішенлям міськвиконкому від 18..09.1991 р. № 379). Карпинський Олександр Якович (1869–1929) – громадський і політичний діяч. На початку 1918 року був товаришем (заступником) міністра внутрішніх справ Української Народної Республіки, в уряді П.Скоропадського був членом ради міністерства закордонних справ. У 1922–1928 рр. – член польського сенату. У цей час очолював рівненську «Просвіту».
КАХОВСЬКА. На честь Каховки – міста обласного підпорядкування Херсонської області, пристань на Каховському водосховищі. Відома з 1791 р.
КВІТКИ–ОСНОВ’ЯНЕНКА (кол. Собеського, Кривоноса, Котляревського, Воровського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 688–р). 19 Квітка–Основ’яненко Григорій Федорович (справжнє прізвище – Квітка, літературний псевдонім – Грицько–Основ’яненко) (29.11.1778–20.08.1843) – український письменник, основоположник художньої прози в новій українській літературі. Автор багатьох творів, серед них повісті «Маруся», «Козир–дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов», соціально– побутової комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), п’єси «Шельменко–денщик» (1840).
КИЇВСЬКА (кол. К. Лібкнехта, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р) на честь Києва – столиці України.
КІКВІДЗЕ (кол. Колейова, Кагановича, Вокзальна). Кіквідзе Василь Сидорович (12.03.1895–12.01.1919) – командир червоної армії, учасник боїв на Рівненщині і в м. Рівне. Народився в м. Кутаїсі, загинув у бою під хутором Зубриловим (тепер хутір Кіквідзе Волгоградської області).
КІРОВОГРАДСЬКА. На честь міста – обласного і районного центру України (кол. Єлизаветград (1792–1924), деякий час – Зінов’ївське, з 1934 року – Кірово, з 1939 року – Кіровоград). Засноване 1754 року як фортеця св. Єлизавети. У 1918 році в околицях Слизаветграда були розташовані відділи Українських Січових Стрільців. Навесні 1919–го року Слизаветградщина була тереном затяжних боїв повстанців отамана Григор’єва з більшовиками.
КЛЕНОВА.
КЛЕШКАНЯ
(кол. Зелена, Каштанова). Клешкань Григорій Андрійович (21.01.1904–1980) – лікар, який виконував завдання рівненської підпільної організації. КЛУБНА.
КЛУБНИЙ ПРОВУЛОК (кол. Кожевенна, Гарбарська).
КНЯГИНИЦЬКОГО (кол. Космодем’янської). Княгиницький Іов (Іван) (1550–30.12.1612)– український церковно–освітній діяч, письменник, полеміст, учитель, книговидавець, знавець церковнослов’янської та грецької мов. Вихованець Острозької академії.
КНЯГИНІ ОЛЬГИ (кол. Мініна, Кузнецова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Ольга (після хрещення – Єлена) (бл.890–969) – велика княгиня київська (945–957), дружина князя Ігоря. Правила в роки малолітства сина Святослава Ігоревича. Придушила древлянське повстання. В 955 р. (або 957 р.) прийняла християнство. Боротьбу Ольги у поширенні християнства оцінила церква, визнавши її святою.
КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА (кол. Млинівська – від Соборної до вул. Олексинської, Вікторіяштрассе, Москаленка, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Володимир Святославович (після хрещення Василій) (? – 15.03.1015) – великий князь київський з 980 року. За Володимира Святославовича було завершено об’єднання всіх східних слов’янських земель у складі Київської Русі, запроваджено як державну релігію християнство, будувались міста–фортеці. Після смерті канонізований церквою.
КНЯЗЯ ОСТРОЗЬКОГО (кол. 50 років СРСР, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379). Острозький Костянтин (Василь) Костянтинович (1526–1608) – князь, воєвода Київський, маршалок, видатний політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. Заснував Острозькі академію та друкарню. Згуртував навколо цих закладів визначних діячів культури (Г. Смотрицького, Клірика Острозького, 3. Тустановського, Д.Наливайка, І.Федорова та ін.), які розпочали українське культурно–національне відродження.
КНЯЗЯ РОМАНА. Князь Роман Мстиславович (? – 1205) – син київського князя Мстислава Ізяславовича, з’єднав Галичину з Волинню, утворивши Галицько–Волинське князівство.
КОБИЛЯНСЬКОЇ. Кобилянська Ольга Юліанівна (27.11.1863–21.03.1942) – українська письменниця. Крім оповідань і новел, написала повісті «Людина» (1894), «У неділю рано зілля копала» (1909), «Земля» (1910) та ін. Окремі твори екранізовано та інсценізовано.
КОВАЛЕВСЬКОЇ (кол. Старо–Цвинтарна, Цвинтарна, Івана Франка). Ковалевська Софія Василівна (15.01.1850— 10.02.1891) (Корвин–Круковська) – українського походження, математик, письменниця і публіцист. Перша жінка – член–кореспондент Петербурзької академії наук з 1889 року.
КОВЕЛЬСЬКА. На честь Ковеля – міста обласного підпорядкування Волинської області. Великий залізничний вузол. Перша письмова згадка про Ковель відноситься до 1310 року. Міські права отримав 1515 року. В районі Ковеля Волинська дивізія Української Народної Республіки влітку 1919 року вела важкі бої з поляками. КОЗАЦЬКА (кол. ім. Котовського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 688–р). Названа на честь козацтва – збірної назви козаків в Україні і в порубіжних державах. У XV – першій половині XVII ст. – військово–промисловий стан, який проживав на українських землях у складі Польського королівства та Великого князівства Литовського. Термін «козак» уперше згадується в Початковій монгольській хроніці 1240 року.
КОМАРОВА. Комаров Михайло Федорович (псевдоніми М. Уманець, М.Комар) (23.01.1844–19.08.1913) – український бібліограф, критик, фольклорист і лексикограф. Склав «Словар російсько–український» (т. І–ІУ, Львів, 1893–1898 рр. у співавторстві). КОНОВАЛЬЦЯ (кол. Юр’єва, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 13.10.1992 р. № 1243–р). Коновалець Євген (14.06.1891–23.05.1938) – визначний український військовий політичний діяч, полковник Армії Української Народної Республіки, комендант Української Військової Організації, голова Проводу ОУН від І Конгресу Українських Націоналістів (28.01.–3.02.1929, Відень) до останніх днів свого життя. Успішно керував національно– визвольним процесом у Західній Україні в період жорстокої польської окупації краю. Загинув від руки вбивці – агента НКВС СРСР в Роттердамі (Голландія). Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі. КОНОНЕНКО (кол. Ворцеля, Бесарабова, Гвардійська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р.№ 541–р). Кононенко Харитя (1900–1943)– громадська та господарська діячка, активістка українського жіночого руху. В 1941 році очолювала Український Червоний Хрест і Український допомоговий комітет у Рівному в час його окупації гітлерівцями. Замордована фашистами у Рівному. КООПЕРАТИВНА (кол. Кляйнзюдрінг) – кооперація у вузькому розумінні слова – співпраця людей в економічному житті, яка здійснюється через спеціальні об’єднання – кооперативи, які веденням спільного підприємництва намагаються або заощадити видатки своїх членів, або підвищити прибутки їх праці.
КОПЕРНИКА (кол. Новаковська). Коперник Міколай (19.02.1473–24.05.1543) – польський астроном, творець геліоцентричної системи світу. Своє вчення виклав у праці «Про обертання небесних сфер» (15.43).
КОРНИНСЬКА. На честь приміського села Корнин, перша письмова згадка про яке відноситься до 1470 року. Як вказує Я.Пура, «назва Корнин має кінцеве «ин», вимагаюче відповіді на питання «чий» (населений пункт)? Віднявши його, матимемо «Корн», у якому 21 можна вбачати ім’я «Корній». Для роздумів маємо й українське «корний» і «покараний». Інтригує теж прізвище Корн, у якому приховане значення «збіжжя, зернини».
КОРОЛЕНКА. Короленко Володимир Галактіонович (27.08.1853–25.12.1921) – російський письменник українського походження. В 1866–1871 рр. навчався в Рівненській гімназії. У творах «Історія мого сучасника», «В поганому товаристві» майстерно змалював тодішні картини з життя провінційного Рівного.
КОРОЛЬОВА. Корольов Сергій Павлович (12.01.1907– 14.01.1966) – український вчений, конструктор ракетно– космічних систем, академік Академії наук СРСР (з 1958 р.). Ракетно–космічні системи, створені під його керівництвом, дали змогу здійснити польоти на Венеру й Марс, а також м’яку посадку на поверхні Місяця. У 1937 році був заарештований і відправлений у концтабір, згодом до спецтабору для науковців, де він займався роботами по створенню ракетних двигунів для військових літаків. Звільнений у 1938 р.
КОРОТКА (кол. Миколаївська).
КОРСУНСЬКА. На честь міста Корсунь– Шевченківського (до 1944 року – Корсуня), заснованого Ярославом Мудрим у 1032 році як фортеця, що мала захищати Київщину перед степовиками. За козацьких часів – полкове місто.
КОСТРОМСЬКА. На честь міста Костроми – обласного (з 1944 року) та районного центру Росії, порт при впаданні р. Костроми у Волгу. Засноване у XII ст. У місті – історико–архітектурний музей–заповідник, Собор Богоявленського монастиря (1559–1565 рр.), Іпатіївський монастир (ХVІ–ХVІІ ст.).
КОТИКА. Котик Валентин (11.02.1930–17.02.Л944) – учасник партизанського руху в Україні в роки другої світової війни. Герой Радянського Союзу (з 1958 року). З 1937 року жив і навчався в м. Шепетівці.
КОТЛЯРЕВСЬКОГО (кол. Монопольна, Зюдрінг, Громова). Котляревський Іван Петрович (9.09.1769– 10.11.1838) – визначний поет і драматург, що поклав початок нової української літератури. Створив п’єси «Наталка Полтавка» (вид. 1838 р.) і «Москаль–чарівник» (вид. 1841 р.), які дали початок новій українській драматургії. Композитор М. Лисенко написав музику до «Наталки Полтавки». КОЦЮБИНСЬКОГО (кол. Казармена, Кошарова). Коцюбинський Михайло Михайлович (17.09.1864– 25.04.1913) – один з найвизначніших українських письменників кінця XIX – початку XX ст., громадський діяч. Автор багатьох творів. Серед них – «Він іде» (1906), «Сміх» (1906), «Persona grata» (1907), «Fata Morgana» (1903— 1910), «Intermezzo» (1908), «Тіні забутих предків» (1911). КОШОВОГО. Кошовий Олег Васильович (8.06.1926– 9.02.1943) – один з керівників підпільної організації в Краснодоні, Герой Радянського Союзу (з 1943 року). КРЕЙДЯНА. В районі вулиці наявні поклади крейди. КРЕМЕНЕЦЬКА. На честь міста – районного центру Тернопільської області. У місті – замок (XII – XIV ст.), Богоявленський монастир (XVII ст.), ансамбль Кременецького ліцею (1731–1743 pp.). У Кременці народився польський поет Ю.Словацький. Кременець відомий з 1226 року. КРИВОНОСА (кол. Тополева, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Кривоніс (Перебийніс, Вільшанський) Максим (? – листопад 1648 року) – полковник Запорізького війська, герой визвольної війни українського народу 22 1648–1657 pp. За деякими відомостями – мандрівний вояк з Шотландії, за іншими – певнішими – міщанин з Острога чи Могилева. Очолював козацькі загони в Жовтоводській, Корсунській, Пилявецькій битвах 1648 року. КРИЛОВА. Крилов Іван Андрійович (13.02.1769— 21.11.1844) – російський письменник, байкар, журналіст, академік Петербурзької Академії наук з 1841 року. На українську мову байки Крилова перекладали М.Старицький, М.Рильський, П.Тичина.
КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ (кол. Л. Чайкіної). Соломія Крушельницька (23.09.1872–16.11.1952) – видатна українська співачка, педагог, професор. Співала на кращих сценах світу.
КУБАНСЬКА (кол. Красна, Берко, Йоселевича, Гонти, Шолохова) – на честь Кубані, історико–географічного краю в північно–західній частині Кавказу, найбільше на південний схід висунута частина українських земель. До неї входить Краснодарський край, куди на початку 90–х років XVIII ст. царський уряд переселив запорозьких козаків. Після жовтневих подій 1917 року Кубань увійшла до складу Росії. В 1925 році на Кубані було 900 тисяч україномовних жителів, працювало майже 150 шкіл І ступеня, де 320 вчителів навчали 14 тисяч учнів. Але вже з 1932 року українське національно–культурне життя на Кубані завмерло, було закрито українські школи, на людних місцях спалювали українські книги з хат–читалень, ліквідовано українські видавництва. Багатьох українців репресовано, тисячі з них у 30–ті роки знищено. КУПРІНА. Купрін Олександр Іванович (7.09.1870– 25.08.1938) – російський письменник, який у 1898 році працював у с.Кузьмівка Сарненського району. Тут він зібрав цікавий матеріал з життя місцевого населення, що став основою його повісті «Олеся».
КУРГАНСЬКА. На честь міста Курган (до 1792 року – Царева Слобода), обласного центру Росії (з 1944 року) на річці Тобол. Засноване у 1553 році.
КУРЧАТОВА. Курчатов Ігор Васильович (12.01.1903– 7.02.1960) – російський фізик, один із засновників атомної науки і техніки в колишньому СРСР. Академік АН СРСР, тричі герой соціалістичної праці.
КУТУЗОВА. Кутузов Михайло Ілараонович (Голенищев–Кутузов) (16.09.1745–28.04.1814) – російський полководець, генерал–фельдмаршал. У 1806 році побував на Рівненщині. Народився у Петербурзі, помер у Бунцлау (тепер Болеславець, Республіка Польща), похований у Петербурзі.
КЮРІ. Кюрі (Curie) П’єр (15.05.1859–19.04.1906)– французький фізик і хімік, член Французької АН з 1905 року. Дослідження радіоактивності, проведені спільно з М. Склодовською–Кюрі, зумовили переворот у наукових поглядах на будову речовин. Відкрив радіоактивні елементи радій та полоній (1898). Лауреат Нобелівської премії з 1903 року.
КРАСИЛЬНИКОВА. Красильников Віктор Іванович (9.06.1962–22.03.1986) – рівнянин, який загинув при виконанні «інтернаціонального обов’язку» в Демократичній республіці Афганістан, посмертно нагороджений орденом Червоного прапора.
КРОПИВНИЦЬКОГО. Кропивницький Марко Лукич (22.05.1840–21.04.1910) – український драматург, актор, режисер, композитор. Автор понад 40 п’єс (серед них – «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1863), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай або ж Павук» (1882), «Чмир» (1890). Писав музику до вистав, автор вокальних дуетів («Де ти бродиш, моя доле», романсу «Соловейко» та ін.).
ЛЕОНТОВИЧА (кол. Луначарського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Леонтович Микола Дмитрович (13.12.1877— 23 23.01.1921) – український композитор, хоровий диригент, музично–громадський діяч, педагог, збирач музичного фольклору, автор класичних обробок українських народних пісень (понад 150, у т.ч. «Пряля», «Козака несуть», «Щедрик» та ін.). Крім того, залишив також і церковні твори (літургія, канти та ін.). і Лєрмонтова (кол. Велика Фольварочна, Казимира Любомирського). Лєрмонтов Михайло Юрійович ь (15.10.1814—27.07.1841) – видатний російський поет.. Народився у Москві, помер у П’ятигорську, похований ( у Тарханах (тепер с.Лермонтово Пензенської області).
ЛЕСІ УКРАЇНКИ. Леся Українка (справжнє прізвище Косач Лариса Петрівна) (25.02.1871–1.08.1913) – велика українська поетеса, громадський діяч. Походила з родини української інтелігенції. Володіла багатьма мовами, досконало знала світову історію, культуру, літературу, мистецтво, написала підручник «Стародавня історія східних народів». На формування світогляду Лесі Українки великий вплив мали мати – письменниця Олена Пчілка і брат матері – громадський діяч і вчений М.Драгоманов. Поетеса підтримувала тісні зв’язки з діячами української, російської, польської соціал– демократії, керувала бібліотечною справою у київській «Просвіті». Неодноразово виїздила за кордон : до Австро–Угорщини, Німеччини, Болгарії, Італії, Єгипту. За «українофільські» симпатії переслідувалась царською владою. У своїх творах засуджувала зрадників українських народних інтересів. Великий цикл складають драматичні твори Лесі Українки, серед яких світовим шедевром є драма–феєрія «Лісова пісня». У п’єсі «Бояриня» оспівала палку любов героїв твору до Батьківщини – України і розкрила з великою художньою силою жорстокі порядки у Росії, які ніяк не можуть сприйняти та зрозуміти українці, що плекали честь, свободу та незалежність. На початку 90–х років XIX ст. перебувала на Рівненщині. Зокрема у селах Ярославицької волості нині Млинівського району записала кілька українських народних пісень.
ЛЄСКОВА. Лєсков Микола Семенович (псевдоніми Фрейшиць, М. Горохов, М. Стебницький) (4( 16).02.1831— 21.02.(5.03.)1895) – російський письменник, публіцист. Перебуваючи в Україні, знайомився з життям і культурою її народу, вивчав мову, був обізнаний з українською літературою. Залишив спогади про Київ. На українському матеріалі написав оповідання «Нехрещений піп», –«Старосвітські психопати», «Печерські антики», повість «Заячий реміз» та ін. Був особисто знайомий з Т.Шевченком, Марком Вовчком, О.Марковичем. Про Т.Шевченка, його похорон опублікував спогади «Остання зустріч і остання розлука з Шевченком» (1861). На українську мову перекладено ряд його творів.
ЛИПСЬКОГО. Липський Володимир Іполитович (11.03.1863–24.02.1937) – український ботанік, член– кореспондент АН СРСР (з 1928 року), академік АН УРСР (з 1919року).У 1921–1922 роках – віце–президент, у 1922– 1928 роках – президент АН УРСР. Народився у с. Самостріли Корецького району Рівненської області. Жертва сталінського терору.
ЛИСЕНКА. Лисенко Микола Віталійович (22.03.1842– 6.11.1912)– відомий український композитор, музичний етнограф, диригент, піаніст і громадський діяч, основоположник української класичної музики. Як композитор згармонізував у 1868–1911 рр. дві серії українських народних пісень, видав сім випусків «Збірок українських народних пісень для голосу з фортепіано» (280), і 12 т.зв. «десятців» для чоловічого і мішаного хорів з фортепіано (120). Написав 9 опер (у т.ч. «Наталка Полтавка» (1889), «Тарас Бульба» (1890),«Енеїда» (1911), оперету «Чорноморці» (1872), музику до «Кобзаря» Т.Шевченка, (понад 80 вокальних творів різних жанрів). У вересні 1867 року побував у Рівному і в Дубні.
ЛИТОВСЬКА (кол. Литовська, Литовський провулок, Кутузовська, Крутянська). Одна з найстаріших вулиць Рівного, згадка про яку відноситься до 1629 року. Свідчить про зв’язки Волинської землі, в т.ч. й Рівного з Литвою (у кінці XIV ст. Волинь у складі інших українських земель входила до складу Литви). 
ЛІКАРНЯНА. (кол. К. Цеткін, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р) – в районі вулиці розташована лікувальна установа.
ЛІСОВСЬКОЇ (кол. Томаровський провулок, Пекарська). Лісовська Лідія Іванівна (1910–07.1944) – підпільниця, яка виконувала завдання чекістського партизанського загону. Загинула ймовірно від рук агентів НКВС. Похована в с.Куневі Ізяславського району Хмельницької області.
ЛОМОНОСОВА. Ломоносов Михайло Васильович (8(19). 11.1711–4(1 5).04.1765) – російський вчений– енциклопедист, поет, академік Петербурзької академії наук з 1745 року, почесний член Шведської академії наук з 1760 року і Болонської академії з 1764 року. Кілька місяців навчався в Київській академії. Перебуваючи у Києві, виявляв інтерес до географії України, знайомився з українською мовою та культурою. В ідилії «Полідор», присвяченій гетьману Кирилу Розумовському, віддав данину чарівній українській природі. В Україні твори Ломоносова були відомі ще у XVIII ст. ЛОНДОНА. Лондон Джек (Jack) (справжнє прізвище Джек Гріффіт Лондон) (12.01.1876–22.11.1916) – американський письменник. Українською мовою видані «Твори» (тт. 1–12, К., 1969–1972). Народився у Сан– Франціско.
ЛУГОВА.
ЛУЦЬКА
. На честь Луцька – обласного та районного центру Волинської області. Відомий з 1085 року. Розташований на річці Стир.
ЛЬВІВСЬКА (кол. Спільна). На честь міста Львова – обласного та районного центру України, заснованого першим українським королем Данилом Галицьким. Вперше згадується в 1256 році. Розташоване на р. Полтві.
ЛЬОНОКОМБІНАТІВСЬКА – на вулиці розташований Рівненський льонокомбінат, який почав випускати першу продукцію в 1963 році.
МАЗЕПИ (кол. Німецька, Фоша, Бородінська, Французька, назву повернуто згідно з рішенням міської Ради від 10.07.1991 р. № 283) – Мазепа Іван Степанович (19.02.(2.03.) 1639–21.09.(2.10.) 1709) – визначний український політичний діяч, дипломат, гетьман України. Видатний культурно–просвітницький діяч, автор віршів –.«Дума», «Всі покою щиро–прагнуть», «Пісня», «Ой, горе, горе чайці–небозі», «Псальми». Перебував у Дубні з листопада 1705 року тривалий час. Саме тоді гетьман з 6 тисячами козаків повертався з Польщі до Батурина. У Дубні йому було вручено орден св. Івана Єрусалимського та присвоєно звання Мальтанського кавалера. МАКАРЕНКА. Макаренко Антон (13.03.1888–1.04.1939) –педагог і письменник. Серед творів Макаренка (всі вони написані російською мовою) найважливіші «Марш ЗО года», «Педагогическая поэма» (I–III, 1933–1935), «Книга для родителей» (1937). МАКАРОВА. Макаров Олег Григорович (6.01.1933)– льотчик–космонавт СРСР. Перший політ у космос здійснив 27–29.09.1973 року разом з В.Г.Лазарєвим на кораблі «Союз–12». Почесний громадянин м. Рівного. На приміщенні середньої школи №3 м. Рівного 12.04.1981 року встановлено меморіальну дошку з написом: «Двічі Герой Радянського Союзу льотчик–космонавт Олег Григорович Макаров закінчив середню школу №3 в 1951 році».
МАЛА.
МАЛИЙ УЗВІЗ (кол. Волосна, кн. Острозьких, Орджонікідзе, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379). Узвіз – крутий підйом, вулиця, що має підйом.
Малинова (кол. Тімірязєвська).
МАЛОРІВНЕНСЬКА.
МАРКА ВОВЧКА (кол. Бєлінського). Марко Вовчок (літературний псевдонім Вілінської Марії Олександрівни, по чоловікові – Маркович) (22.12.1833–10.08.1907) – видатна українська письменниця. У 1851–1858 рр., перебуваючи в Чернігові, Києві й Немирові, вивчала українську мову, побут, фольклор і написала видані 1857 року «Народні оповідання», які відразу дістали високу оцінку в українських літературних колах – зокрема Т. Шевченка, П. Куліша. Піднесла на вищий рівень розповідну манеру в українській прозі, звільнивши її від залишкової травестії. Проза М. Вовчок вплинула на розвиток українських оповідань в другій половині XIX ст.
МАРУСІ ЧУРАЙ (кол. Сусаніна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Чурай Марія Гордіївна (Маруся Чурай, Чураївна) – легендарна українська народна співачка й поетеса. Нібито жила в XVII ст. в Полтаві. Образ Чурай як творця українських народних пісень («Ой, не ходи, Грицю», «За світ встали козаченьки», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.) склався під впливом літературних творів XIX ст.
МАЯКОВСЬКОГО (кол. Американська, Олександрівська, Сенкевича, Ярослава Мудрого). Маяковський Володимир Володимирович (7(19).07.1893—14.04.1930) – російський поет. У 1912–1914 рр. тричі відвідував Україну, а з 1924 року прибував сюди щороку і виступав у Києві, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Полтаві, Житомирі та ін. Як поет оспівав столицю республіки (вірш «Київ», 1924). У вірші «Борг Україні» (1926) закликав росіян шанобливо ставитися до українців, вивчати їхню мову – «величаву і просту»... Присвятив Україні теплі рядки у віршах «Нашому юнацтву» (1927), «Три тисячі і три сестри» (1928) та ін. П’єси Маяковського йдуть на українській сцені. Окремі твори перекладали М. Бажан, Ю. Яновський, Л. Первомайський, Остап Вишня, М. Терещенко, П. Воронько, С. Голованівський, Р. Лубківський та ін.
МЕЖОВА (кол. Касперовича, Костомарова) – назва вулиці, очевидно, від «межі», яка відділяла одну частину міста від іншої.
МЕЛЬНИКА (кол. Якіра, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Мельник Андрій (12.12.1890 – 1.11.1964) –визначний український військовий та політичний діяч, полковник Армії Української Народної Республіки, один з лідерів Організації Українських Націоналістів. 26.02.1944 року був ув’язнений гітлерівцями в концтаборі Саксенгаузен. Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у м. Люксембургу.
МЕНДЕЛЄЄВА. Менделєєв Дмитро Іванович (8.02.1834 – 2.02.1907) – російський учений, член– кореспондент Петербурзької академії наук з 1876 року. У 1869 році відкрив один з фундаментальних законів природи, названий періодичним законом Д. І. Менделєєва. Видав у 1869–1871 рр. «Основи хімії» у двох частинах – перший посібник, в якому курс хімії викладено на основі періодичної системи. У 1888 році вивчав проблему видобування і транспортування кам’яного вугілля в Донбасі. МЕХАНІЗАТОРІВ. Вулиця, на якій живуть механізатори – працівники сільського господарства.
МИЛА.
МИРНОГО. Мирний Панас (справжнє прізвище Рудченко Панас Якович) (13.05.1849 – 28.01.1920) – видатний український письменник. Автор художніх творів «Пропаща сила, або Хіба ревуть воли, як ясла повні?», яку написав разом зі своїм братом І. Рудченком (Женева, 1880), «Повія» (1883–1884). Драматичні твори – «Лимерівна» (1882), «У черницях» (1884), «Перемудрив» (1885), «Згуба» (1896), «Спокуса» (1901) та ін.
МИРЮЩЕНКА. Мирющенко Павло Михайлович (псевдоніми Дубчак Микола Андрійович, Могутній) (4.01.1915 – осінь 1943) – керівник підпільної організації, яка діяла у Рівному в роки його окупації гітлерівцями. Загинув від рук фашистів. МИСЛИВСЬКА.
МІЦКЕВИЧА. (кол. Бармацька, Т. Шевченка). Міцкевич (Mickiewicz) Адам Бернард (24.12.1798 – 26.11.1855) – польський поет, діяч національно–визвольного руху. Значну увагу приділяв українській культурі та історії, захоплено висловлювався про мелодійність української мови. Найвидатнішим твором є поема «Пан Тадеуш або останній наїзд на Литву» (1834). У 1905–1906 рр. споруджено пам’ятник у Львові (скульптори М. Паращук та А. Попель).
МЛИНАРСЬКА – в районі вулиці був розташований млин.
МЛИНІВСЬКА (від Соборної до Олексинської, давня назва Москаленка, відновлена згідно з розпорядженням міської Ради від 26.06.1992 р. № 688–р). Ймовірно, назва вулиці походить від млинів, які були розташовані в ХVІІІ–ХІХ ст. уздовж неї. МЛИНІВСЬКИЙ ПРОВУЛОК. Див. вул. Млинівська.
МОГИЛИ (кол. Африканська, Ягеллонська, Коновальця, 1 Травня, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Могила Петро Симеонович (10.01.1597 – 11.01.1647) – політичний, церковний і освітній діяч України, митрополит Київський та Галицький. В атмосфері українського церковного відродження, яке він спричинив, визріла ідея української національно– визвольної революції й відродження української державності. Був опікуном школи при Гощанському монастирі, який було засновано у 1638 році.
МОЖАЙСЬКОГО. Можайський Олександр Федорович (21.03.1825 – 1.04.1890) – російський винахідник у галузі літальних апаратів, важчих за повітря.
МОЛОДІЖНА.
МОНОМАХА (кол. М. Тореза, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Володимир Мономах (1053–1125) – великий князь Київський (1113–1125), один з найвидатніших державних діячів українського середньовіччя. В історії Русі завершує добу відносної єдності держави. Від Володимира Мономаха походять Київська, Смоленська і Суздальська лінії Рюриковичів.
МОРОЗЕНКА (кол. Пугачова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Морозенко Нестор (Мрозовицький Станіслав) (?– 1649) – корсунський наказний полковник. Улітку 1648 року на чолі повстанського загону разом із загонами М. Кривоноса, І. Ганжі брав участь у визволенні Поділля. Загинув під час Збаразької облоги 1649 року. Герой української народної пісні «Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче».
МУКАЧІВСЬКА. На честь міста обласного підпорядкування Закарпатської області, районного центру на р. Латориці. У місті – замок «Паланок» (XIV ст.), готична каплиця (XIV ст.), ансамбль Микільського монастиря (собор, 1806), пам’ятник–обеліск ополченцям 27 революції 1846–1849 рр. (1901). В Мукачеві народився угорський художник М. Муккачі. Відоме з X ст.
НАБЕРЕЖНА (кол. Прибережна) – вулиця, яка пролягає паралельно річці Устя. НАЛИВАЙКА. Наливайко Северин (? – 21.04.1597) – керівник народного повстання в Україні і Білорусі 1594– 1596 рр. Служив сотником надвірної корогви князя К. Острозького в Острозі. Залишивши службу, створив у 1594 році загін нереєстрових козаків і очолив повстання, події якого прокотились і по Рівненщині.
НЕКРАСОВА (кол. Селянка). Некрасов Микола Олексійович (28.11(10.12.).1821 – 27.12.1877(8.01.1878) – російський письменник, журналіст. З великою повагою ставився до України, її культури. Переробив на комедію роман «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» Г. Квітки–Основ’яненка. Високо цінував поезію Т. Шевченка, всіляко сприяв виданню його творів. Брав активну участь у вшануванні пам’яті поета, написав вірш «На смерть Шевченка» (1861). З Некрасовим підтримувала творчі стосунки Марко Вовчок, яка активно співробітничала в його журналах. Окремі твори перекладали І. Франко, П. Грабовський, М. Старицький, М. Терещенко, М. Пригара, Н. Забіла.
ПРОВУЛОК НЕКРАСОВА. Див. вул. Некрасова.
НЕСВИЦЬКОЇ (кол. П. Морозова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379). Несвицька Марія (? – 1518) – княгиня, яка з 1479 року володіла Рівним, прийнявши титул Рівненської. Вона прагнула зробити Рівне містом. У зв’язку з цим розгорнула тут будівництво замку та інших споруд. Почала заселяти село новими мешканцями. Замок було розміщено на одному з островів річки Усті (нині район стадіону «Авангард»). Його спорудили з дубових колод, а кругом насипали земляний вал. Це укріплення мало бійниці, кілька гармат. Завдяки старанням княгині Рівне у кінці XV ст. дістало магдебурзьке право, йому дали дозвіл на проведення ярмарків.
НЕСТЕРОВА. Нестеров Петро Миколайович (27.11.1887 – 8.09.1914) – російський військовий льотчик, штабс–капітан. Засновник вищого пілотажу (петля Нестерова). Здійснив ряд рекордних перельотів. Загинув у бою під час 1–ої світової війни, вперше застосувавши таран. На початку першої світової війни прибув з Києва у Дубно у складі корпусного авіазагону.
ІВАНА НЕЧАЯ (кол. Промінь–2, Окопова). Нечай Іван (? – 10.07.1651) – учасник Берестецької битви, яка відбулася влітку 1651 року на Рівненщині. Загинув у нерівному бою з польськими жовнірами, але не здався на милість польського короля. Озерце біля о. Монастирщина, що поруч с. Острів Радивилівського району, на якому загинув І. Нечай, взято під державну охорону. Подвиг І. Нечая оспівано в піснях, про нього розповідають легенди, експозиції музеїв.
НОВА (кол. П. Саксаганського).
НОВОДВІРСЬКА. На честь села Нового Двора, яке увійшло до складу Рівного. Перша письмова згадка про Новий Двір відноситься до 1545 року. У 1583 році у Новому Дворі були водяний млин, бортниці, ставки, забудови. Дерев’яна церква XVIII ст. НОВОСЕЛІВ.
НОСАЛЯ (кол. Пархоменка, перейменована згідно з розпорядженням міськвиконкому від 1.10.1996 р. № 1433– р). Носаль Іван Михайлович (26.04.1913 – 17.08.1996) — відомий вчений–фітотерапевт. Автор книг: М. А. Носаль, І. М. Носаль. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. К., 1958; І. М. Носаль. Від рослини до людини. К., 1993.
НЬЮТОНА. Ньютон (Newton) Ісаак (4.01.1643 – 31.03.1727) – англійський вчений, один з основоположників сучасного природознавства, член Лондонського королівського 28 товариства з 1672 року. Його президент з 1703 року. Відкрив основні закони класичної механіки, закон всесвітнього тяжіння, дисперсію світла, досліджував інтерференцію, дифракцію і поляризацію світла тощо. Вершиною наукової творчості Ньютона є його праця «Математичні начала натуральної філософії» (1687).
ОГІЄНКА (кол. Болотна, Кожедуба, Ленінградська, перейменована згідно з рішенням виконкому міської Ради від 29.04.1992). Огієнко Іван Іванович (церковне ім’я Іларіон) (14.01.1892 – 29.03.1972) – відомий український церковний і громадський діяч, митрополит (з 1943 року), історик церкви, педагог, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. На початку 1919 року Огієнко призначався міністром освіти Української Народної Республіки. В 1919–1920 pp. – міністр віросповідань УНР в урядах І. Мазепи та В. Прокоповича. Склав екстерном екзамени за курс гімназії в 1903 році в Острозі. В 1919 році перебував у Рівному. Автор майже 2000 наукових праць. Здійснив переклад Святого письма на українську мову (виданий у 1962 році). ОЗЕРНА. Вулиця розташована в районі Басівкутського озера.
ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА. На честь села Олександрії, центру сільської Ради Рівненського району, колишнього райцентру. Перша письмова згадка про це село як про Першки, Першкову, Першків Міст припадає на кінець XV ст. У 1603 році власник села Олександрії князь Острозький перейменував Першки на Олександрію. В 1629 році Олександрія згадується вже як місто, яке входило до Рівненської волості Волинського воєводства.
ОЛЕКСИНСЬКА. Прилягає до села Великий Олексин, що розкинулося на берегах Усті. Перша письмова згадка про село відноситься до 1562 року. Під кінець 1992 року Великий Олексин нараховував 800 садиб та 3000 жителів. Я. Пура вказує, що назва Олексин походить від імені Олекса – в перекладі з грецької «захисник». Кажуть, що цей Олекса мав титул начальника дозорців, за що йому дали тут землю.
ОЛЕСЯ О. (кол. Революційна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Олександр Олесь (справжнє прізвище Кандиба) (5.12.1878 – 22.07.1944) – один з найвидатніших українських поетів XX ст. Літературну діяльність почав з 1903 року, набувши популярності вже першою збіркою «З журбою радість обнялась» (1907). Патріотичні мотиви та щирість вислову забезпечили поезії Олеся велику популярність і поширення в антологіях, хрестоматіях, читанках, а багато його текстів композитори (М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко та ін.) використали у своїй творчості.
ОЛЬЖИЧА (кол. Галана, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Кандиба Олег (псевдонім О. Ольжич) (8.07.1907 – 10.08.1944) – відомий український поет, політичний діяч, археолог і публіцист. З 1929 року – член Організації Українських Націоналістів, виконував ряд відповідальних завдань Проводу ОУН, особисто Є. Коновальця, редагував часопис «Самостійна думка». Протягом 1939–1941 рр. очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу ОУН. У червні 1994 року на одному з будинків по вулиці Тополевій (нині вул. В’ячеслава Чорновола) м. Рівного відкрито меморіальну дошку, на якій поруч з барельєфом викарбувано слова: «На цій вулиці у 1941–1943 рр. у конспіративних помешканнях зупинявся видатний український поет, політичний діяч і вчений Олег Ольжич (1907–1944)». Автор дошки – скульптор В. Пєтухов.
ОСИПОВА. Осипов Семен Дмитрович (1919–липень 1944) – командир третього мотострілецького батальйону 20–ої гвардійської механізованої бригади червоної армії. Герой Радянського Союзу (з 25.04.1944). При форсуванні Західного Бугу в середині липня 1944 року гвардії майор С. Осипов був поранений. У військовому госпіталі м. Рівного помер від тяжких ран.
О. ВЕРЕСАЯ (кол. Погонівський, Круча, провулок Охотського). Вересай Остап Микитович (1803–1890) – український кобзар. В репертуарі були історичні, побутові, 29 жартівливі й сатиричні пісні (зокрема, пісня «Про Правду та Неправду»), Його знав Т. Шевченко, подарував йому «Кобзар». Виконавське мистецтво Вересая вивчав М. Лисенко. В 1959 році в с. Сокиринці Чернігівської області, на батьківщині кобзаря, засновано кімнату–музей Остапа Вересая. В 1978 році встановлено пам’ятник. ПРИВІТНА (кол. Серова).
ПРОВУЛОК ВЕРЕСАЯ. Див. вул. Вересая. ОРЛОВА (кол. Колгоспна). Орлов Микола Сергійович (29.12.1919 – 29.09.1982) – командир групи підривників рівненського партизанського з’єднання №2 під командуванням І. Федорова. 2.05.1945 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований у м. Рівному. ОСТАФОВА. Остафов (Астафов, Остапів) Микола Максимович (1907 – грудень 1943) – керівник підпільної антифашистської організації м. Рівного. Був заарештований гестапо в ніч на 14 грудня 1943 року й закатований.
ОСТРОВСЬКОГО (кол. Костюшка, Коцюбинського). Островський Олександр Миколайович (12.04.1823 – 14.06.1886) – російський драматург, член–кореспондент петербурзької академії наук з 1863 року. У п’єсах «Сімейна картина» (1847), «Свої люди – поквитаємося» (1850), «Бідна наречена» (1851), «Гроза» (1859) викривав тогочасну соціальну дійсність, виступав проти приниження людської гідності та особистості. П’єси Островського стали невід’ємною частиною репертуару українських театрів. Видані українською мовою у перекладах О. Ільченка, А. Головка, С. Скляренка. ПАВЛЮЧЕНКА. Павлюченко Іван Васильович (23.08.1915 – 22.03.1944) – майор, командир авіаескадрильї 525–го штурмового авіаполку червоної армії. Загинув у бою з фашистами. Похований у м. Рівному. Виходець з кубанських козаків.
ПАНФІЛОВЦІВ. На честь бійців 1075–го стрілецького полку 316–ї дивізії червоної армії (командир І. В. Панфілов), які на підступах до Москви майже всі загинули у бою з фашистами і 28 бійців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
ПАРКОВА — вулиця, яка прилягає до міського парку культури та відпочинку імені Т. Шевченка.
ПАРКОВИЙ ПРОВУЛОК (кол. Княжеський провулок, вулиця Княжа, Папаніна). ПЕРЕСОПНИЦЬКА (кол. Велика Мінська, Йозефа Понятовського, Хмельницького, К. Маркса, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р) – на честь села Пересопниця Рівненського району, у якому було закінчено переклад Євангелія на староукраїнську мову (1556–1561) – визначної пам’ятки староукраїнської літературної мови та мистецтва.
 ПЕТЛЮРИ (кол. 13–ої дивізії, СС, Червоноармійська, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 29.04.1992 р. № ). Симон Петлюра (10(23).05.1879 – 25.05.1926) – визначний український громадсько–політичний і державний діяч, публіцист, Головний Отаман Армії УНР, голова Директорії УНР. Підступно вбитий більшовицьким агентом. Похований на кладовищі Мон–Парнас у Парижі.
ПРОВУЛОК С. ПЕТЛЮРИ. Див. вул. С. Петлюри.
ПЕТРУСЕНКО. Петрусенко Оксана Андріївна (справжнє прізвище Бородавкіна) (18.02.1900 – 15.07.1940) – українська співачка (лірично–драматичне сопрано), народна артистка України. Визначний майстер української вокальної школи, одна з кращих виконавиць українських народних пісень і романсів.
ПИЛИПА ОРЛИКА (кол. Комінтерна, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Пилип Орлик (11.10.1672 – 24.05.1742) – гетьман України в еміграції (1710–1742). Автор «Пактів і Конституційних прав і вольностей Запорізького Війська» (1710). блискучих політичних маніфестів. ПИРОГОВА (кол. Золотіївська, Злота, Золота, Тимошенка). Пирогов Микола Іванович (25.11.1810 – 5.12.1881) – російський хірург, анатом і патолог, засновник воєнно–польової хірургії, педагог і громадський діяч, член–кореспондент Петербурзької академії наук з 1847 року. Попечитель Одеського і Київського навчальних округів, був ініціатором створення університету в Одесі.
ПІДГІРНА (кол. Манежний провулок) – назва говорить сама за себе.
ПРОВУЛОК ПІДГІРНИЙ (кол. Гусина, Птича).
ПІДКОВИ. Підкова Іван (? – 16.06.1578) – козацький отаман, молдавський господар (1577–1578). 1577 року очолив загони молдавських селян і запорозьких козаків у боротьбі проти турецького ярма. У 1578 році змушений був відступити в Україну. На вимогу султана польська влада стратила Івана Підкову у Львові. Його героїчній боротьбі присвятив свою поему «Іван Підкова» Т. Шевченко.
ПРОВУЛОК ПІДКОВИ (кол. Підкова, пров. Піонерський). Див. вул. Підкови. ПОГОРИНСЬКА (кол. Тупікова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). На честь Погорини – історичної області сучасних земель Рівненщини. Це – міста, які відіграли помітну роль в історії давньоруської держави і згадуються в літописах. Багато з них поклали початок сучасним містам і селам: Дубен – Дубно, Корчеськ – Корець, Зареченськ – Заріцьк, Милеськ – Мильськ, Сапогинь – Сапожин, Небль – Нобель. Окремі поселення повністю зберегли свої старі назви до наших днів (Остріг, Муравиця, Степань). Серед міст, згаданих у літописах, найвизначнішу роль в історії краю відіграли Дорогобуж і Пересопниця, які в XI–XII ст. періодично були центрами удільних Пересопницького та Дорогобузького князівств Погорини. На північному Погоринні деякий час існували також удільні Степанське та Дубровицьке князівства, які в ХІ–ХІІ ст. входили до складу Турово–Пінських земель. ПЛУЖНИКА (кол. Гірна, Цігельштрассе, Смоленська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Плужник Євген Павлович (14(26). 12.1898 – 2.02.1936) – відомий український поет. Автор поетичних збірок «Дні» (1926), «Рання осінь» (1927). Працював над «Антологією української поезії» (1930–1932 рр.). У грудні 1934 року заарештований НКВС. Смертний вирок було замінено на довготривале ув’язнення. Помер на Соловках. Реабілітований у серпні 1956 року.
ПОЛІСЬКА. На честь Полісся – території на півдні Білорусі та на півночі України (власне Полісся), в т. ч. і на території Рівненщини. Українське Полісся характеризується великою зволоженістю і заболоченістю. Полісся України розташоване у зоні мішаних лісів України.
ПОЛТАВИ ПЕТРА (кол. Стецького, Тютюнника, Урицького). Петро Полтава (справжнє ім'я Петро Федун) (24.02.1919 – 22.12.1951) – організатор Юнацтва ОУН і один з редакторів його органу «Юнак», член Проводу ОУН, майор УПА, заступник голови Генерального Секретаріату УГВР. Один з найвідоміших публіцистів УПА. ПОЛУБОТКА (кол. Радянська, перейменована згідно з розпорядженням міської Ради від 25.05.1993 р. № 541–р). Павло Леонтійович Полуботок (бл. 1660 – 18(29). 12.1723) – наказний гетьман Лівобережної України (1722– 1723 рр.). Відстоював незалежність гетьманської влади від російського царя. В 1723 році заарештований Петром І і загинув у казематі Петропавловської фортеці. 
ПОЛТАВСЬКА (кол. Голубина). На честь міста Полтави – обласного і районного центру України на р. Ворскла. Вперше згадується у 1174 році під назвою Лтава, з 1–ої половини XV ст. – під теперішньою назвою.
ПОЛЬНА.
ПОЛЬОВА
– вулиця на околиці міста, виходить в поле. ПОПЕРЕЧНА (кол. Дросельвег).
ПОПОВИЧА (кол. Дворецька). На честь Поповича Павла Романовича (5.10.1930) – генерал–майора авіації. Перший український льотчик, який здійснив політ у космос двічі (15.08.1962, 19.08.1974 рр.).
ПОШТОВА (кол. Поштовий завулок, Новий світ, Поліційна, Сальського) – у XIX ст. на цій вулиці розташовувалась пошта.
ВУЛ. ШОСОВА (нині Соборна). Початок XX ст.
ПРЖЕВАЛЬСЬКОГО. Пржевальський Микола Михайлович (12.04.1839 – 1.1 1.1888) – російський мандрівник, географ, генерал–майор, почесний член Петербурзької Академії наук.
ПРИВІТНА (кол. Серова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р).
ПРИСАДИБНА.
ПРИХОДЬКА. Приходько Микола Тарасович (13.04.1920 – 22.02.1943) – уродженець Здолбунова, розвідник чекістського партизанського загону, герой Радянського Союзу. ПРОМЕНЕВА (кол. Орловська).
ПРОМИСЛОВА (кол. Фабрична). Межує з промисловими об’єктами, залізницею. ПРОХІДНА (кол. Перехідна).
ПЧІЛКИ (кол. Фадеева, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Пчілка Олена (справжнє прізвище Косач Ольга Петрівна) (29.07.1849 – 4.10.1930) – українська письменниця, фольклорист, етнограф, член– кореспондент АН України з 1927 року, мати Лесі Українки. Автор поетичних творів (збірка «Думки–мережанки», 1886), повістей, оповідань, п’єс («Світова річ», 1908) та ін. Побувала на Рівненщині, зокрема на полі Берестецької битви.
ПУХОВА. Пухов Микола Павлович (25.01.1895 – 28.03.1958) – радянський військовий діяч, генерал– полковник. У 1944 році командував 13–ою армією 1–го Українського фронту, яка вела на території Рівненщини бої з фашистами.
ПУШКІНА (кол. В’язнична, Дубецького, Шкільна). Пушкін Олександр Сергійович (6.06.1799 – 10.02.1837) – геніальний російський поет, родоначальник нової російської літератури. Не раз бував в Україні, зокрема у Криму, в Києві, Тульчині, Кам’янці, Одесі. Був знайомий з українськими діячами М. Максимовичем, М. Маркевичем, Д .Бантиш–Каменським, Є. Гребінкою. З Україною пов’язана низка творів Пушкіна («Козак», «Гусар», «Брати–розбійники» та ін.).
ПРОВУЛОК ПУШКІНСЬКИЙ. Див. вул. Пушкіна.
РАДГОСПНИЙ ПРОВУЛОК. Названий з метою увічнення назви радгоспів – радянських господарств, державних сільськогосподарських підприємств у СРСР. 32 РАДИВИЛІВСЬКА (кол. Мініна–Пожарського, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). На честь Радивилова – міста, районного центру області, перша письмова згадка про яке відноситься до 1564 року, коли під назвою «Радивилова» виступає як містечко. Засноване князями Радзивіллами. РАЙДУЖНА (кол. Залевського, генерала Краузе, Партизанська, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р).
РАЙДУЖНИЙ ПРОВУЛОК.
РЕШЕТНИКОВА. Решетников Г. К. – керівник страйку залізничників 1905 року в м. Рівному.
РИЛЄЄВА. Рилєєв Кіндрат (29.09.1795–25.07.1826) – російський поет, декабрист. Один з керівників Північного товариства декабристів і повстання 14 грудня 1825 року на Сенатській площі в Петербурзі. Разом з О. Бестужевим видавав у 1823–1825 роках альманах «Полярная звезда». Страчений разом з п’ятьма декабристами. В 1817–1820 роках жив на Слобідській Українізував у Києві, Харкові, знав українську мову, вивчав історію України. Серед творів на українську тематику: дума «Богдан Хмельницький», поеми «Войнаровський».
РИЛЬСЬКОГО. Рильський Максим Тадейович (19.03.1895 – 24.07.1964) – видатний український поет, вчений і громадський діяч, академік АН СРСР (з 1958 року), академік АН УРСР (з 1943 року). Неодноразово побував на Рівненщині.
РІВНЕНСЬКА. На честь міста Рівного – районного та обласного центру України, перша письмова згадка про яке відноситься до 1283 року. Розташоване на р. Устя. РІДА. Джон Рід (22.10.1887 – 17.10.1920) – американський письменник і журналіст. Закінчив у 1910 році Гарвардський університет. Один з засновників комуністичної робітничої партії Америки. Автор книжок–репортажів «Повстала Мексіка» (1914), «Війна у Східній Європі» (1916), збірки віршів «Бубен» (1917). Під час першої світової війни перебував у Рівному і подав його коротку характеристику. РОБОЧИЙ ПРОВУЛОК.
РОСЯНА (кол. Качури).
РУДНЄВА. Руднєв Семен (27.02.1899 – 4.08.1943) – один з організаторів і керівників партизанського руху в Україні під час другої світової війни, комісар об’єднаного партизанського загону, згодом з’єднання. Загинув біля Делятина (тепер селище міського типу Івано– Франківської області) від рук агента НКВС.
РУСТАВЕЛІ. Руставелі Шота (2–а половина XII – поч. XIII ст.) – грузинський поет. Навчався в Ікалтойській академії, продовжував освіту у Візантії. Родоначальник нової грузинської літературної мови. Автор поеми «Витязь у тигровій шкурі» (поширювалася в рукописах, вперше видана в 1712 році), в якій втілено у високохудожніх образах передову гуманістичну ідеологію того часу. Перекладена мовами багатьох народів світу. Один з перших іншомовних перекладів – українською мовою (автор О. Навроцький – 1876–1880 рр.). Повний переклад українською мовою закінчив у 1966 році М. Бажан.
РУСЬКА (кол. Дубровіна, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Назва походить від Русі – Руси: русичі – споконвічні жителі української землі. Це ім’я було штучно через політичні, династичні посягання перейнято Московією.
САВУРА (кол. Ідзіковського, Вітовського, Чкалова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 13.10.1992 р. № 1243–р). Савур Клим (справжнє ім’я Дмитро 33 Клячківський) (4.11.1911 – 12.02.1945) – уродженець Тернопільської області, студент юридичного факультету Львівського університету, член ОУН, засуджений НКВД на смертну кару, вирвався на волю в липні 1941 року. Член Проводу ОУН, організатор і перший командир УПА в 1943 році. Призначений крайовим командиром УПА–Північ (Рівненська та Волинська області) 26.01.1944 року. Загинув біля с. Суськ Костопільського району у бою з підрозділом 233–го окремого стрілецького батальйону внутрішніх військ НКВД. Посмертно іменований УГВР полковником УПА. У лютому 1992 року на місці загибелі Д. Клячківського посвячено символічний курган–могилу і великий березовий хрест з меморіальною дошкою.
ПРОВУЛОК К.САВУРА. Див. вул. Савура.
Сагайдачного (кол. Правди, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Сагайдачний Петро (? – 20.04.1622) – гетьман українських реєстрових козаків. Здобув освіту в Острозькій академії. Козаки на чолі з Сагайдачним здійснили ряд вдалих походів у Крим і Туреччину. Піклувався про розвиток української культури, вступив з Запорозьким Військом до Київського братства. Був активним борцем проти нав’язуваної українському народові церковної унії. Заходами гетьмана 1620 року в Україні було офіційно відновлено православну церкву, насильницьки ліквідовану на уніатському Берестейському соборі 1596 року.
САДИБНА.
САДОВА
(кол. Кілінського). Садовського. Садовський Микола Карпович (справжнє прізвище – Тобілевич) (13.12.1856–7.02.1933) – український актор, режисер, діяч українського театру. Грав у трупах М.Кропивницького, М.Старицького, П.Саксаганського. Очолював власні трупи. У 1906 році заснував свій театр. У 1921–1923 рр. очолював Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді. Зробив великий внесок у розвиток українського оперного театру – здійснював постановки опер М. Лисенка, Д. Січинського, М.Монюшка. Автор мемуарів. САКСАГАНСЬКОГО. Саксаганський Панас (15.05.1859– 17.09.1940) – український актор і режисер, діяч українського театру, народний артист СРСР (1935), Герой соціалістичної праці (1924). Грав у трупах М.Старицького, М.Кропивницького, С .Садовського, очолював власні трупи. 1918 року заснував Народний театр у Києві, на базі якого в 1922 році було створено театр ім. М.Заньковецької. Поставив українською мовою «Розбійників» Ф.Шіллера (1920), «Отелло» У. Шекспіра (1926). Автор праць з питань акторської та режисерської майстерності.
САМОКИША (кол. Камська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р) – Самокиш (Самокиша) Микола (25.10.1860 – 18.01.1944) – український живописець і графік. У 1879–1885 рр. навчався в Петербурзькій академії мистецтв (з 1890 року її академік; 1912–1917 рр. –викладач). 1886–1889 рр. перебував у Парижі. У 1936–1941 рр. викладав у Харківському художньому інституті. Твори батального та історичного жанрів «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ» (1929), «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (1934) та ін. Разом з С. Васильківським створив альбоми «З української старовини» (1900) та «Мотиви українського орнаменту» (1912).
САМОЛЮКА. Самолюк Микола (1963–3.05.1984) – рівнянин, який загинув в Афганістані. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.
САМЧУКА (кол. Терешкової, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379–р). Самчук Улас (20.02.1905–9.07.1987) – уродженець села Дермань Здолбунівського району. Автор цілого ряду художніх творів Серед них – роман «Марія» (1933), який посідає особливе місце в українській літературі. Це – перший мистецький твір, у якому відтворено голодову трагедію українського народу 1932–1933 рр., що була розв'язана комуністичною партією. У. Самчук – автор трилогії «Волинь», творів «Кулак», 34 «Гори говорять», «Юність Василя Шеремети», трилогії «Ост». Героїчну боротьбу українських патріотів за незалежну Україну У. Самчук відтворив у повісті «Чого не гоїть огонь».
СВІТАНКОВА (кол. Алтайська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р).
СВОБОДИ (кол. Корженьовського, Іванни).
СЕВАСТОПОЛЬСЬКА
. Названа на честь Севастополя – міста республіканського підпорядкування, розташованого на крайньому південному заході Республіки Крим, на березі Чорного моря. Морський порт, залізнична станція. Площа 768 км2, населення 361,4 тис. чол. (1990 рік). СЄРОВА (кол. Броварна, Садова, кн. Скорупки, Зюдрінг, Чапаєва). Сєров Олександр Миколайович 23.01.1820 – 1.02.1871) – російський композитор. Народився і помер у Петербурзі.
СІРКА ІВАНА (кол. Сими, Заломова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688– р) – Сірко Іван Дмитрович (між 1605 і 1610, Мерефа, тепер місто Харківської області – 11.08.1680, с. Грушівка, тепер с Іллінка Дніпропетровської області, похований на Сторожовій могилі поблизу с. Капулівки Дніпропетровської області) – кошовий отаман Запорізької Січі. Брав участь у народно–визвольній війні українського народу 1648–1657 рр. Прославився походами проти Кримського ханства і турецьких фортець Очаків та Ісламкермен.
СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ (кол. Радгоспна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541 –р). Січові Стрільці – одна з найкращих регулярних формацій Армії Української Народної Республіки 1917–1919 рр. Частини Січових Стрільців діяли у роки визвольних змагань українського народу і на території Рівненщини, зокрема в районах Корця, Гощі, Тучина, Олександрії, Здолбунова, Рівного. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці під командуванням полковника Євгена Коновальця виконували функції національної гвардії, в листопаді 1918 року Січові Стрільці під командуванням Є. Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського. СИМИРЕНКА (кол. Мічуріна). Симиренко Володимир Львович (29.12.1891 –15.11.1943) – український вчений у галузі садівництва. В 1921 році заснував Мліївську дослідну станцію садівництва. Скляренка (кол. П’ятирічки, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Скляренко Семен Дмитрович (26.09.1901 с. Прохорівка Черкаської області – 8.03.1962, Київ) – український письменник, автор більше 60 різножанрових книг. Популярними є його романи «Святослав», «Володимир», «Шлях на Київ», повісті «Страх», «Україна кличе», «Пролог» та ін. Багато зробив для національного відродження в Україні. СЛАВИ (кол. провулки Бармацький, Гоголівський, в середині 30–х років вул. Словацького). СЛОВАЦЬКОГО. Словацький (Słowacki) Юліуш (4.09.1809, м. Кременець Тернопільської області – 3.04.1849, Париж, у 1927 році прах перевезено і поховано в Кракові (Вавель) – видатний польський поет. Перший вірш – «Українська дума» (1826). Автор романтичної драми «Кордіан» (1834), поем «Ангеллі» (1838), «В Швейцарії», «Батько зачумлених» (обидві – 1839). В незакінченій поемі «Беньовський» (1841) відображено побут і соціально–політичне життя Польщі та Західної України другої половини XVIII ст. Написав низку творів на українську тематику: «Пісня козацької дівчини» (1829), драма «Ян 35 Казімєж» (1841), поема «Змій» (1831) та ін. Українською мовою видано «Вибрані твори» Ю. Словацького у двох томах (1959), «Поезії» (1969). СМОТРИЦЬКОГО. Мелетій Смотрицький (світське ім’я – Максим) (бл. 1572, с. Смотрич (тепер смт Хмельницької області) – 27.12.1633, с. Дермань Здолбунівського району) – український та білоруський письменник, філолог, церковний та освітній діяч. Закінчив Острозьку та Віленську єзуїтську академії. Був ректором Київської братської школи. Автор книги «Тренос» («Плач», 1610), спрямованої проти католицизму, підручника старослов’янської мови «Грамматика словенска» (Єв’є, 1619). У 1627 році прийняв унію. З 1627 по 1633 роки був архімандритом Дерманського монастиря. Похований у Святотроїцькому храмі Дерманського монастиря.
СОБОРНА (кол. Шосова, Клеванська, Романівська, Короленка, 3–го Травня, Гітлерштрассе, Німецька, Сталіна, Ленінська, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 30.01.1991 р. № 51). Сучасна назва знаменує той факт, що на вулиці розташовано два собори, костьол, і символізує соборність (зібраність) українських земель у єдиній Українській Самостійній Державі.
СОКОЛИНА.
СОНЯЧНА.
СОФІЇВСЬКА
(кол. Ставропольська).
СОШЕНКА. Сошенко Іван Максимович (2.06.1807, Богуслав (тепер місто Київської області) – 18.07.1876, Корсунь (тепер місто Корсунь–Шевченківський Черкаської області) – український живописець. У 1834–1838 роках навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Сприяв викупу з кріпацтва Тараса Шевченка. Твори: «Портрет бабусі М. Чалого», «Жіночий портрет», «Хлопчики–рибалки» (1857) та ін.
СПАРТАКА (Spartacus) (? – 71 до н.е.). На честь керівника повстання в Стародавньому Римі. Уродженець Фракії. Потрапив у полон під час римо–фракійської війни і був проданий у рабство. Перебував у школі гладіаторів у м. Капуї. Разом з іншими гладіаторами втік на Везувій, звідки почалося повстання. Загинув у бою. СТАНІСЛАВСЬКОГО. Станіславський Костянтин Сергійович (справжнє прізвище Алексеев) (17.01.1863, Москва – 7.08.1938, Москва) – російський режисер, актор, педагог, теоретик театру, народний артист колишнього СРСР з 1936 року, почесний член Петербурзької Академії наук з 1917 року. Заклав основи сучасної науки про театр, створив школу, напрям у сценічному мистецтві, теоретично обгрунтований як система Станіславського. Не раз гастролював в Україні.
СТАРИЦЬКОГО (кол. Фабрична, Бегми, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Старицький Михайло Петрович (14.12.1840, с. Клішиці Черкаської області – 27.04.1904, Київ) – український письменник, театральний і культурно–громадський діяч. Серед поетичних творів Старицького основне місце посідає громадянська лірика. Вірші «Виклик», «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Туман хвилями лягає» та інші стали народними піснями. В п’єсах «Не судилось» (1881), «У темряві», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (обидві – 1892), «Талан» (1893) та інших показано суперечності пореформеного українського села. Історичні драми «Богдан Хмельницький» (1887), «Маруся Богуславка» (1897), «Оборона Буші». «Остання ніч» (обидві – 1899). Автор водевілів, драм тощо. Старицький – майстер режисерського вирішення масових сцен, особливу увагу приділяв музичному та художньому оформленню вистав.
СТЕПОВА.
СТЕФАНОВИЧА (кол. Тобілевича, Коллонтай. перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Стефанович Олекса (5(18). 10.1890, с. Милятин 36 Острозького району в родині священика Короната і Олександри Стефановичів – 4.01.1970, Боффало, США). У 1914 році закінчив Клеванську духовну школу, в 1919 – Волинську духовну семінарію, але не прийняв священицького сану. В Празі навчався на філософському факультеті Карлового університету. У 1927 році вийшла його перша книга «Поезії (1923–1926 pp.)». Другу книгу «Stephanos–І» випустило в світ видавництво «Дніпрові пороги» (Прага, 1939). З 1944 року перебував у Німеччині, а в 1949 році переїжджає у США, де проживає у м. Боффало. В 1975 році в Торонто (Канада) вийшли йога «Зібрані твори».
СТРУТИНСЬКОЇ. Струтинська Марфа Іллівна (? – 1943) – мати родини, яка виконувала завдання чекістського загону «Переможці» під командуванням полковника Д. Медведева. Похована у Рівному на кладовищі «Грабник».
СТУДЕНТСЬКА (кол. Д. Мануїльського, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р).
СТУСА (кол. Jlica Кулі, М.Щорса, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Стус Василь Семенович (6.01.1938, с. Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині – 4.09.1985, карцер радянського концтабору). Вищу освіту здобув на історико–філологічному факультеті Донецького державного педагогічного інституту. Працював учителем Таужнянської семирічної школи Гайворонського району на Кіровоградщині, в 1961–1963 роках вчителює в Горлівці на Донбасі, працює літредактором газети «Соціалістичний Донбас». З 1961 року – аспірант Інституту літератури ім. Тараса Шевченка, звідки у 1965 році був виключений за виступ при перегляді кінофільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» (кінотеатр «Україна», м. Київ). Автор збірки поезій «Круговерть» (1968), яка не була надрукована, те ж сталося і з другим рукописом «Зимові дерева». Не раз арештовувався за «антирадянську агітацію». В загальній кількості був засуджений до 23 років неволі із 47 років усього свого життя. Через чотири роки після смерті В. Стус був повністю реабілітований «за відсутністю складу злочину».
СУМСЬКА. На честь міста Сум – обласного та районного центру України на р. Псел і його притоці Сумці. Засновано 1652 року переселенцями з Білоцерківського полку. Населення 275,4 тис. (1990 рік). Архітектурні пам’ятки: Воскресенська церква (1702), Спасо–Преображенський собор (1776–1788), Іллінська церква (1836–1851). СУХАРЕВА. Сухарев Іван Єгорович (1919 – 6.03.1944) — молодший лейтенант, учасник визволення Рівненщини від гітлерівських загарбників. Народився в с. Бим Кунгурського району Пермської області. Звання героя Радянського Союзу присвоєно 16.10.1943.
ТЕАТРАЛЬНА (кол. Нежила). Прилягає до приміщення Рівненського обласного музично–драматичного театру.
ТЕЛІГИ ОЛЕНИ (кол. Військова, Титова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379). Олена Теліга (27.07.1907 – 13–21.02.1942) – видатна українська поетеса і громадсько–політична діячка. Співробітничала з газетою «Волинь», яку у Рівному в 1941–1942 роках редагував відомий український письменник Улас Самчук, на сторінках якої помістила статті «Перед брамою столиці», «Розсипаються мури» та ін. Перша поетична збірка «Душа на сторожі» з’явилася у 1946 році. У 1947 році вийшла книга віршів, статей і спогадів про неї «Прапори духу» (видавництво «Сурма» на чужині»). У Києві редагувала журнали «Литаври», газету «Українське слово». 9 лютого 1942 року була заарештована гестапо і розстріляна у Бабиному Яру під Києвом.
ТЕНА БОРИСА (кол. Жданова). Борис Тен (справжнє прізвище Микола Васильович Хомичевський) (9.12.1897 – 13.03.1983) – український поет, педагог, перекладач, музикознавець, композитор, священик. Народився в с. Дермань–2 нині Здолбунівського району. Помер у Житомирі, де і похований. У 1922 році закінчив гуманітарний факультет 37 Волинського інституту народної освіти, потому – священик УАПЦ, протоієрей, організатор парафій на Східній Волині, з 1928 року – протоієрей Петропавлівської церкви у Києві, настоятель храму св. Софії. Водночас проводив редакційно–перекладацьку роботу. У 1929 році був заарештований і проходив по процесу СВУ. Засуджений на 10 років заслання. Учасник другої світової війни. Перекладав на українську мову «Одіссею» та «Іліаду» Гомера, перекладав також з латинської, французької, англійської, польської, чеської, німецької, білоруської, російської та інших мов.
ТЕРНОПІЛЬСЬКА. На честь міста Тернополя – обласного і районного центру України, розташованого в центральній частині області, на р. Сереті (притоці Дністра). Населення 1171,5 тис. чол. (1990 рік). Площа – 13,8 км2. Перша письмова згадка про Тернопіль датується 1549 роком.
ТЕХНІЧНА.
ТЕХНІЧНИЙ ПРОВУЛОК
.
ТИННІВСЬКА. Носить назву села, яке увійшло до складу Рівного. Перші письмові згадки про Тинне («Тинное») відносяться до 1468 року. В 1603 році Олександр Острозький приймає маєтності Рівненського ключа, в числі яких називається «имение Тынно». Тоді ж стали насипати греблю для водоймища «близ Тынновского ручья», при якому будували водяний млин.
ТИХА (кол. Фольварочна, Агорнцеіле).
ТИЧИНИ. Тичина Павло Григорович (27.01.1891 – 16.09.1967) – український поет, державний та громадський діяч, академік АН УРСР з 1929 року, член– кореспондент Болгарської АН з 1947 року. В 1943–1948 роках міністр освіти УРСР. В 1953–1959 роках – голова Верховної ради УРСР. Державна премія СРСР (1941), Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка (1962).
ТОЛСТОГО (кол. Крива, Прегельштрассе). Толстой Лев Миколайович (9.09.1828 – 20.11.1910) – російський письменник, граф, член–кореспондент АН з 1873 року, її почесний академік з 1900 року. Автор творів «Дитинство» (1851–1852), «Війна і мир» (1863–1869). Цікавився життям українського народу, його культурою. Образи українців виведено в ранніх оповіданнях («Рубання лісу», «Севастополь у серпні 1855 року» та ін.). Виявляв інтерес до творчості Г. Сковороди, Т. Шевченка. Був особисто знайомий з Марком Вовчком, Д. Яворницьким та ін. Твори Толстого у 12 томах вийшли українською мовою.
ТРАКТОРНА.
ТРАНСПОРТНА.
ТРИДЦЯТЬ РОКІВ ПЕРЕМОГИ НАД ФАШИЗМОМ
(кол. Грунтова). ТУВИНСЬКИХ ДОБРОВОЛЬЦІВ. Тувинські добровольці у складі 8–ої гвардійської кавалерійської козачої Рівненської дивізії 2 лютого 1944 року брали участь у визволенні Рівного від гітлерівських загарбників (командир – капітан Кечил–Оол). Ескадрон тувинців пройшов бойовий шлях на Рівненщині від Деражного до Дубна, втративши майже половину свого складу (до 100 чол.), звідки був відправлений на батьківщину – в Туву, яка розташована на південному сході Сибіру (13.10.1944 Тувинська Народна Республіка була включена до складу Росії як автономна область, з 10.10.1961 року–Тувинська АРСР).
ТЮТЮННИКА (кол. 40 років Жовтня, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Тютюнник Василь Никифорович (17.08.1888 – 19.12.1919) – генерал–хорунжий, командував Дійовою Армією Української Народної Республіки, уродженець с. Єньки на Полтавщині. У листопаді 1919 року захворів на тиф. Помер у шпиталі. Похований на Дубенському кладовищі м. Рівного.
УЖГОРОДСЬКА. На честь міста, районного центру Ужгорода – центру Закарпатської області, розташованого на р. Уж (притока Лабірця, бас. Дунаю). 1265,9 тис. жителів (1991 рік). Виник близько IX ст. з другої половини XII ст. набув міських прав; офіційно затверджено містом 1635 року, вдруге – в 1946 році. Українська. УСТИНСЬКА. Назва походить від притоки річки Горинь, Усті, над якою розташоване м. Рівне. Довжина водотоку 68 км, сумарна довжина в області 114 км. УШИНСЬКОГО. Ушинський Костянтин Дмитрович (2.03.1823 – 3.01.1871) – видатний педагог, основоположник вітчизняної наукової педагогіки й народної школи. Обстоював думку, що кожен народ має право на школу рідною мовою, засуджував царизм за заборону вивчення української мови в школах України. Автор підручника для початкового .навчання. Родина Ушинського мала маєток у с. Рясники Гощанського району. В цьому селі похована невістка К. Д. Ушинського.
ПРОВУЛОК УШИНСЬКОГО (кол. пров. Нахімова).
ФАБРИЧНА.
ФЕДІНА
. Федін Олександр Абрамович – рівнянин, один з перших комсомольців міста, учасник другої світової війни. ФЕДЬКОВИЧА. Федькович Юрій (Осип) Адальбертович (8.08.1834 – 11.01.1888) – український письменник і громадський діяч. Народився в с. Сторонець–Путилів, тепер смт Путила Чернівецької області. Автор ліричних віршів, балад і поем. Збірки «Поезії Іосифа Федьковича» (1862), «Поезії Юрія Федьковича» (1862). Автор перекладів, зокрема німецькою мовою українських народних пісень. Склав український «Буквар», написав першу програму етнографічного опису Буковини. З 1945 року в Чернівцях працює літературно–меморіальний музей Ю. Федьковича.
ФІЛАТОВА. Філатов Володимир Петрович (27.02.1875 – 30.10.1956) – український офтальмолог і хірург, академік АН УРСР з 1939 року, академік АМН СРСР з 1944 року, заслужений діяч науки УРСР з 1935 року. Директор Інституту офтальмології (Одеса). Народився в с. Михайлівка Пензенської області.
ФРАНКА (кол. Франка, Зацвинтарна). Франко Іван Якович (27.08.1856 – 28.05.1916) – український письменник, учений, громадський діяч. Народився в с. Нагуєвичі, тепер с. Івана Франка Львівської області. У 1893 році у Відні захистив докторську дисертацію. Ініціатор і організатор періодичних видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Автор визначних ліричних творів, поем «Панські жарти» (1887), «Смерть Каїна» (1889), «Похорон» (1899), «Мойсей» (1905); повістей «Boa constrictor» (1878), «Борислав сміється» (1882), драми «Украдене щастя» (1894). Автор численних праць з історії і теорії літератури, історико– публіцистичних праць. Твори перекладено мовами багатьох народів світу. Чимало прозових творів екранізовано та інсценізовано. ФРУКТОВА (кол. Квітнева).
ФУЧІКА. Фучік (Fucik) Юліус (23.02.1903 – 8.09.1943) – чеський письменник, критик, публіцист, національний герой Чехословаччини, народився у Празі. Редактор ряду видань. В роки фашистської окупації – член підпільного ЦК комуністичної партії Чехословаччини. Страчений фашистами. Автор книг про СРСР «В країні, де наше завтра є вже вчорашнім днем» (1932), «В країні любій» (1949). У книзі «Репортаж писаний під шибеницею» (опублікований у 1945 році) розповів про боротьбу з фашизмом. Лауреат міжнародної премії миру (1950).
ХАРКІВСЬКА. На честь міста Харкова – обласного і районного центру України, біля злиття річок Харкова, Лопані й Уди. Населення 1567 тис. чол. (1986 рік). Заснований на початку 50–х років XVII ст. У 1765–1780 роках Харків – центр Слобідсько–Української губернії, з грудня 1919 року до червня 1934 року – столиця УРСР. Пам’ятки–Покровський собор(1689),Успенський собор (1771–1777).
ХАСЕВИЧА (кол. Елізи Ожешкової, Куліша, Сталінградська, Волгоградська, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 13.10.1992 р. № 1243). Хасевич Ніл (Бей, Зот, Старий, 333) (12.11.1905 – 4.03.1952) – найвідоміший підпільний митець–графік, ілюстратор майже всіх видань Української Повстанської Армії–Північ, автор проектів військових відзначень УПА. Нагороджений Срібним Хрестом заслуги в 1948 році. Твори його з’явились у двох збірках «Екслібриси Ніла Хасевича» (1939), «Графіка в бункерах УПА» (Філадельфія, «Пролог», 1952). Загинув з автоматом у руках в бою з енкаведистами. Народився в с. Дюксин Костопільського району, загинув в с. Сухівці Рівненського району.
ХЕРСОНСЬКА (кол. Замкнута). На честь міста Херсона, обласного центру України, на Дніпрі, морського та річкового порту. Населення 352 тис. чол. (1986 рік). Заснований 29.06.1778 р. на місці військового укріплення (існувало з 1737 року). Названо на честь Херсонеса Таврійського (за середніх віків – Херсон, Корсунь) – давнього міста на південно–західному березі Кримського півострова (на території Севастополя). З 1803 року Херсон – адміністративний центр Херсонської губернії. Архітектурні пам’ятки: арсенал (XVIII ст.), Греко–Софіївська церква (1780), Катерининський собор (1786) та ін.
ХВИЛЬОВОГО (кол. Цемплінського, Бергштрассе, Свердлова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Хвильовий Микола (справжнє прізвище Фітільов) (13.12.1893 – 13.05.1933) – український письменник. Народився в селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумська область). За першими віршами в періодичній пресі з'являються в друці й окремі твори М. Хвильового: поема «В електричний вік» (1921), збірки віршів «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), прозові твори «Сині етюди» (1923). Переслідуваний тоталітарним режимом, М.Хвильовий покінчив з собою.
ХЛІБОРОБІВ.
ХМІЛЬНА (кол. Нижньо–Дворецька).
ХОЛМСЬКА (кол. Савіна, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Холмщина – етнічна українська земля, що нині входить до складу Республіки Польща. Назва походить від міста Холма, заснованого в XIII ст. галицько–волинським князем Данилом Романовичем Галицьким. У 1944–1946 роках частина українського населення (більше 530 тис.) було депортовано в УРСР, другу частину у 1947 році – на західні землі Польщі (сумнозвісна операція «Вісла» – більше 202 тис. чол.).
ХОТКЕВИЧА (кол. Бєліні, Леванєвського, Стеценка, Уральська, перейменована згідно з розпорядженням міської Ради від 25.05.1993 р. № 541–р). Хоткевич Гнат Мартинович (31.12.1877 – 8.10.1938) – український письменник, актор, мистецтвознавець. Народився у Харкові. Автор романів «Камінна душа» (1911), «Довбуш» (опублікований 1965 року), збірок оповідань «Гірські акварелі» (1914), творів «Богдан Хмельницький», «Берестечко». Автор підручника гри на бандурі. Перекладач. Розстріляний енкаведистами як «ворог народу».
ЦІОЛКОВСЬКОГО (кол. Грабова, Рокоссовського). Ціолковський Костянтин Едуардович (17.09.1857 – 19.09.1935) – російський учений в галузі авіації і динаміки ракет. Народився в с. Іжевське Рязанської області. Ціолковський теоретично обгрунтував можливість створення цільнометалевого дирижабля, висловив ідею створення навколоземних орбітальних станцій тощо.
ЧАЙКОВСЬКОГО (кол. Мокра). Чайковський Петро Ілліч (7.05.1840 – 6.11.1893) – російський композитор. Народився в селищі при Камсько–Воткінському заводі В’ятської губернії, тепер м. Воткінськ Удмуртської автономної республіки. Автор опер «Євгеній Онєгін» (1878), «Мазепа» (1883), 104 романсів, в т. ч. пісні–романси «Вечір» («Садок вишневий коло хати») і дует «Навгороді коло броду» (обидві на слова Т. Шевченка) та ін. З 1864 року майже щороку бував в Україні. Серед написаних (частково або повністю) в Україні – 30 творів. Український мелос використав в операх «Черевички» і «Мазепа», в «Гуморесці» та ін.
ЧЕБИШЕВА. Чебишев Пафнутій Львович (26.05.1821 – 8.12.1894) – російський математик і механік, академік Петербурзької АН з 1850 року. Народився в с. Окатово Калузької області.
ГЕНЕРАЛА ЧЕРВОНІЯ. Червоній Логвин Данилович (16.10.1902 – 29.01.1980) – генерал–майор червоної армії, герой Радянського Союзу (з 10.04.1945), командир 121–ї гвардійської дивізії, яка у складі інших військових частин та з'єднань звільняла Рівненщину та м. Рівне від гітлерівських загарбників. Почесний громадянин м. Рівного (з лютого 1969 року). Народився в с. Грушки Одеської області, похований у Запоріжжі. ЧЕРВОНОГІРСЬКА (кол. Блюхера). Назва походить від околиці Рівного, де є поклади червоної глини.
ЧЕРНИШЕВСЬКОГО (кол. Кранцова, Стрільська, Кінцева). Чернишевський Микола Гаврилович (24.08.1828–29.10.1889) – російський письменник, філософ, літературний критик. Народився в Саратові. З 1853 року співробітничав у журналах «Отечественные записки», «Современник», брав участь у революційній організації «Земля і воля», за що був заарештований і засуджений на 7 років каторги. Автор романів «Що робити?» (1863), «Пролог» (1867–1869). Відстоював право українського народу на національну культуру, розвиток літератури рідною мовою.
ПРОВУЛОК ЧЕРНИШЕВСЬКОГО. Див. вул. Чернишевського.
ЧЕРНИШОВА (кол. Гандльова, Торгова). Чернишов Микола Григорович – полковник, член військової ради 13–ої армії (9.04.1942–11.05.1945), яка у 1944 році звільняла від фашистів м. Рівне. Загинув в авіакатастрофі. ЧЕРНІГІВСЬКА. На честь міста Чернігова – обласного і районного центру України, на р. Десні. Населення 285 тис. чол. (1986 рік). В IX ст. Чернігів був центром східнослов’янського племені сіверян. У 1024–1036 рр. і 1054–1239 рр. – центр Чернігівського князівства. З 1782 року центр Чернігівського намісництва. Серед архітектурних пам'яток: Спаський собор (XI ст.), Благовіщенська церква (1186), Троїцький Іллінський монастир (ХІ–ХУІІІ ст.). ЧЕРНЯКА. Черняк Віктор Тимофійович (14.02.1891 – 11.08.1919) – командир 3–го Новгород–Сіверського полку (з квітня 1919 року – бригади) І української рад янської дивізії. Брав участь у боях за Рівне, де загинув у сутичці з вояками УНР. Уродженець с. Воробіївка Чернігівської області.
ЧЕРНЯХОВСЬКОГО (кол. Промінь–1, Кричевського). Черняховський Іван Данилович (29.04.1906–18.02.1945) – генерал червоної армії, уродженець с. Оксанина Черкаської області. Командуючи 3–м Білоруським фронтом, у районі м. Мельзака (тепер м. Пенежно, Республіка Польща) був смертельно поранений.
ЧЕСЬКА. На території Волині з 1868 року проживало 40 тисяч чехів, яких у 1944–1947 рр. тоталітарний режим депортував у Чехословаччину. Останній залізничний ешелон із депортованими вирушив 30.01.1947 року. Назва вулиці засвідчує факт проживання чехів у Рівному.
ЧЕХОВА. Чехов Антон Павлович (29.01.1860 – 15.07.1904) – російський письменник українського походження. Народився у Таганрозі (етнічна українська земля, тепер у складі Росії). У творах Чехова відображені люди і природа України («Степ», «Людина у футлярі», «Іменини» та ін.). У 1896 році в театрі «Соловцов» (Київ) відбулась перша вистава «Чайки» в Україні. В 1906 році театр товариства «Руська бесіда» (м. Львів) поставив п’єсу А. Чехова «Вишневий сад».
ЧКАЛОВСЬКИЙ ПРОВУЛОК. Чкалов Валерій Павлович (2.02.1904 – 15.12.1938) – російський льотчик–випробувач. Командир бригади, герой Радянського Союзу. Брав участь у безпосадочних перельотах 20–22.07.1936 з Москви на о. Удд (тепер о. Чкалов) і 18–20.06.1937 з Москви до Портленда (США) через Північний полюс. Загинув ймовірно під час випробування літака.
ЧУБИНСЬКОГО. Чубинський Павло Платонович (27.01.1839 – 26.01.1884) – український етнограф і фольклорист, лауреат золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875). Народився на хуторі, тепер у складі м. Борисполя під Києвом. Написав у 60–х роках XIX ст. слова національного, тепер державного гімну «Ще не вмерла Україна», за що був засланий на 7 років у Архангельськ. Під час експедиції побував у Корці, Гощі, Рівному, Дубні, Радивилові, Млинові, Рокитному, Сарнах, Острозі, селах Ярославичі, Сехи, Верхів, Козин та ін. Коріння родини Чубинського пов’язані з селом Перемилівка Млинівського району, де жили його прапрадід Казимир та прадід Франц (Петро). Останній пізніше придбав земельний наділ під Києвом, де і народився Павло.
ШВЕДА (кол. Лубенська, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 10.07.1991 р. № 283). Швед Борис Григорович (10.07.1906 – 03.1945) – український письменник. Народився в м. Сарни в родині слюсаря залізничної станції. Загинув, перебуваючи в рядах червоної армії, на території Польщі. Автор повісті «Поліщуки» (1938, м. Львів), яку перевидано у Львові 1965 року. У Рожищах Волинської області, де деякий час проживав письменник, його іменем названа одна з вулиць селища. ШЕВСЬКИЙ ПРОВУЛОК (кол. З’язд (спуск), З’їзд).
ШЕВЧЕНКА (кол. Супонівська, Омелянівська, Сільська, Горбачевського). Шевченко Тарас Григорович (9.03.1814 – 10.03.1861) – великий український поет, художник, академік, мислитель. Народився в с. Моринці Черкаської області. Непохитний борець за державну незалежність та політичну самостійність України, за повне визволення українського народу від національного і соціального гноблення. Усним і друкованим словом наполегливо закликав до рішучого повалення самодержавно–кріпосницького ладу Російської імперії. Його твори набули великої популярності серед українського народу. 1840–го року в Петербурзі вийшла збірка поезій «Кобзар», яка відкрила новий етап у розвитку української літератури. Наступного року окремим виданням вийшла героїко–романтична поема «Гайдамаки». Апофеозом Шевченкових історичних поглядів, поставлених на службу національно–визвольній боротьбі, стала поема–містерія «Великий льох» (1845). Занепад незалежності України автор пов'язує з трьома подіями: Переяславською угодою (1654), Полтавською битвою (1709) і зруйнуванням Запорізької Січі (1775). У 1846 році Т. Шевченко побував на Рівненщині, відвідав Корець, Остріг, Дубно, інші населені пункти краю.. Подвиг українських козаків та повстанців, який вони здійснили у Берестецькій битві на Рівненщині у 1651 році, описав у ряді своїх безсмертних творів, зокрема у вірші «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле» (1848, Косарал).
ШЕКСПІРА (кол. Верхньо–Дворецький завулок, Лончна, Зв’язкова). Шекспір (Shakespeare) Уільям (23.04.1564 – 23.04.1616) – англійський драматург і поет, гуманіст доби Відродження. Літературна спадщина – 154 сонети (український переклад Д. Паламарчука), 37 п’єс: «Приборкання непокірної» (1593), «Сон літньої ночі» (1596), «Багато галасу даремно» (1598) та ін. Твори Шекспіра перекладались на українську мову П. Свєнцицьким, М. Старицьким, П. Мирним, І. Франком, Л. Українкою, М. Кропивницьким, 42 М. Рильським, Б. Теном та ін. Українською мовою видано повне зібрання творів (6 томів, 1986 рік).
ШЕПЕТІВСЬКА. Шепетівка – місто обласного підпорядкування Хмельницької області, районний центр на р. Гусці, великий залізничний вузол. Відоме з 1594 року. ШІСТНАДЦЯТОГО ЛИПНЯ (частина від сучасної вул. Соборної до вул. М. Драгоманова – кол. Директорська, від вул. М. Драгоманова до вул. С. Бандери – кол. Мала Фольварочна, Ново–Директорська, Йозефа Галлера, Кенігсбергштрассе, Леніна, Комуністична). Названа на честь знаменної дати – 16 липня 1990–го року, коли Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.
ВУЛ. МІНСЬКА (нині Базарна). Початок ХХ ст.
ШКІЛЬНА (кол. Грінченка) – одна з найстаріших вулиць Рівного, назва відома з 1629 року.
ШКІЛЬНИЙ ПРОВУЛОК.
ШОПЕНА
(кол. Волосна, Гмінна, Лисенка). Шопен Фрідерік Францішек (1.03., за іншими даними – 22.02.1810 – 17.10.1849) – польський композитор і піаніст. Народився у Желязовій Волі поблизу Варшави. Творчість пройнята пісенністю польського та інших слов’янських народів, й українського. Твори: 2 концерти для фортепіано з оркестром (1829,1830), 4 п'єси для фортепіано з оркестром, 3 сонати, фантазія, 4 балади, експромти, етюди, полонези, мазурки, пісні.
ШОСТА ГВАРДІЙСЬКА (кол. Моріса Тореза). На честь 6–ої гвардійської дивізії червоної армії, яка у лютому 1944 року звільняла Рівне від фашистів (командир – генерал–лейтенант Д. П. Онупрієнко).
ШПАНІВСЬКИЙ ПРОВУЛОК. Шпанів – село за 9 км на північ від Рівного над р. Устя. Перша письмова згадка про це село відноситься до 1569 року. В 1570 році село належало Федору Кадияновичу Чапличу–Шпанівському. Від Чапличів село перейшло до Стецьких, а від них – до генерала М. Радзивілла, який побудував тут великий палац. У селі мурована церква (1855). Працює цукровий комбінат. У Шпанові і сусідніх селах виявлено залишки 16 поселень доби неоліту і три могильники доби бронзи. ШПУДЕЙКА. Шпудейко Олег Васильович (4.06.1965 – 11.07.1985) – уродженець м. Рівного. Будучи військовослужбовцем радянської армії, загинув у бою в Афганістані. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
ШТЕЙНГЕЛЯ (кол. Р. Люксембург, перейменована згідно з розпорядженням міської Ради від 25.05.1993 р. № 541–р). Штейнгель Федір Рудольфович (1870 – 11.02.1946) – житель с. Городок під Рівним, німець, громадський, державний і політичний діяч України, генеральний секретар (міністр) торгівлі і промисловості Української Народної Республіки, посол Української Держави в Німеччині.
ШУХЕВИЧА (кол. Красовського, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 13.10.1992 р. № 1243–р). Шухевич Роман (Тарас Чупринка, Тур, Роман Лозовський, Чернець, Степан, Щука, Дзвін) (17.07.1907 – 5.03.1950) – голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (підпільного уряду України) і генеральний секретар Військових справ у ГВР, генерал–хорунжий (1946), посмертно нагороджений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги 1–го класу та Золотим Хрестом заслуги. Загинув смертю героя в с. Білогорща коло Львова у перестрілці із спецгрупою МГБ.
ЯБЛУНЕВА (кол. Толбухіна).
ЯВОРНИЦЬКОГО (кол. Ново–Торгова, Домбровського, Тарнавського, Кірова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Яворницький Дмитро Іванович (6.11.1855 – 6.08.1940) – видатний український історик, етнограф, фольклорист, письменник, академік АН України. Народився в с. Сонцівка (тепер с. Борисівка) Харківської області. Головні праці – з історії Запорозької Січі, зокрема «Історія запорозьких козаків» у трьох томах (перевидання – Львів, І – 1990, II – 1991, III – 1992). Як письменник розвивав традиції української класичної літератури.
ЯРОСЛАВА МУДРОГО. Ярослав Мудрий (бл. 978 – 2.02.1054) – державний діяч Київської Русі, великий князь Київський з 1019 року. Доклав чимало зусиль для зміцнення єдності й централізації Української держави. При Ярославі в Києві було споруджено Софіївський собор, величні Золоті ворота, складено збірник законів давньоруського (українського) права – «Правду Ярослава» («Руська правда»).
ЯСНА (кол. Кузнецова, Партизанів–розвідників, повернуто назву згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р).